ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Гальченко С.А. ТИЧИНА Павло Григорович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tychyna_P (останній перегляд: 21.08.2019)
ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ

ТИЧИНА Павло Григорович (27 (15).01.1891—16.09.1967) — укр. поет, держ. і громад. діяч. 1936—39 і 1941—43 — директор Ін-ту укр. літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР, 1943—48 — міністр освіти УРСР, 1953—59 — голова Верховної Ради УРСР. Дійсний член ВУАН (1929; із 1936 — АН УСРР, із 1937 — АН УРСР), чл.-кор. Болг. АН (1947). Герой Соц. Праці (1967). Н. в с. Піски (нині село Бобровицького р-ну Черніг. обл.) в сім’ї сільс. дяка, який водночас був учителем у школі грамоти. Навч. в земській початковій школі, а 1901—02 — у підготовчому класі Черніг. духовного уч-ща (бурсі); співав у архієрейському хорі Чернігівського Свято-Успенського Єлецького монастиря і разом із хором їздив по Черніг. єпархії.

1902—07 в Чернігові співав у Троїцькому архієрейському хорі; із 1906 почав писати вірші (перший вірш — "Синє небо закрилося…"). 1907 після закінчення 4-го класу духовного уч-ща вступив до Черніг. духовної семінарії, яку закінчив 1913; писав вірші "Блакить мою душу обвіяла" (1907), "Горе матері" (1908), "Не знаю і сам я, за що так люблю…" (1909), "Україно моя, моя люба Вкраїно…" (1909). Із 1908 почав записувати від матері замовляння, ворожіння, окремі слова й вирази; восени 1910 познайомився з М.Коцюбинським і з 1911 почав відвідувати літ. суботи, що проводилися в його домі, де молодий поет читав свої твори. 1912 з’явилися перші публікації віршів Т.: "Ви знаєте, як липа шелестить", "Де тополя росте…", "Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі " 28 квітня 1913 всупереч офіц. забороні властей диригував хором на похороні М.Коцюбинського; у цьому ж році вступив на екон. ф-т Київ. комерційного ін-ту, працював тех. секретарем пед. час. "Світло" (до весни 1914), в якому надрукував оповідання "Спокуса", "Богословіє", "На ріках вавілонських", а також працював у відділі об’яв газ. "Рада", де друкував свої замітки; влітку і восени 1914—16 працював роз’їзним інструктором і обліковцем-статистиком Черніг. губернського земства, у періодичній пресі друкував свої вірші. Із осені 1917 працював зав. відділу газ. "Нова Рада", де надрукував вірш "Гей, вдарте в струни, кобзарі…" (30 березня 1917) — відгук на укр. нац. маніфестацію в Києві, що відбулася 19 березня, невдовзі після Лютневої революції 1917. Про початок нац. відродження свідчить дума "Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли…" (10 листопада 1917). Побачене й пережи-те поетом у Києві протягом ро-ків громадянської війни в Україні 1917—1921 виливалося в його творах у певних образах, належне осмислення і трактування яких ще має здійснити сучасна істор. і філол. наука. Деякі твори, зокрема вірш "Хто ж це так із тебе насміяться смів " ("Нова Рада", 1918, 7 березня), сповнені пророцьким передбаченням.

У творі "Скорбна мати" (1918) є такі слова: "Не буть ніколи раю / у цім кривавім краю" проголошені устами скорбної Богоматері Марії, яка направляє учнів її Сина шукати Ісуса не в Юдеї чи Галілеї, а в Україні, де кожну хату в цій країні не обминуло горе — хтось та прийняв смерть за чужі гріхи. Вірш "Пам’яті тридцяти" ("Нова Рада", 1918, 21 березня) присвячено пам’яті київ. студентів, котрі загинули біля залізничної ст. Крути (нині в с. Пам’ятне Борзнянського р-ну Черніг. обл.) на поч. 1918 (див. Крути, бій 1918). Тіла загиблих тридцяти, що полягли під Крутами, були перевезені до Києва і з великими урочистостями поховані на Аскольдовій могилі, що знайшло відображення у вірші Т.: "На Аскольдовій Могилі / український цвіт! — по кривавій по дорозі / нам іти у світ".

Ранній поезії Т. притаманні муз. звукопис, афористичність вислову, а також уміння передбачати події, що очікували сусп-во, яке намагалися побудувати на руїнах минулого і на крові своїх же братів. Яскравим прикладом цьому є вірш "Паліть універсали" (1919) — крик душі поета, який не міг змиритися з тим, що за універсалами були багнети ("знов порють животи прокляті багнети!"), які утверджували "закони й канцелярський сказ", і тому новонароджувана "воля" не викликала довіри в поета. Він немовби прозирав у майбутнє — у роки сталінських репресій.

Перша збірка "Соняшні кларнети" (1918), видана при сприянні А.Ніковського, стала видатним явищем не лише в українській, але й у європ. поезії. Т. з позиції поета-гуманіста висловив своє власне бачення нових сусп. ідеалів, гармонії світу та універсального світлоритму, створив власну версію укр. символізму, названого згодом "клярнетизмом" (В.Барка). Збірки "Плуг" (1920), "Замісць сонетів і октав" (1920; не передруковувалася в Україні шість десятиліть), "В космічному оркестрі" (1921) і незавершена поема-симфонія "Сковорода" (перші 3 розділи повністю опубл. в час. "Шляхи мистецтва", 1923, № 5) засвідчили те, що Т. залишався поетом, незалежним від тієї системи, що формувалася після поразки визвол. змагань. Вірші Т. було вперше визнано геніальними ще 1919 його семінарським побратимом, поетом, а пізніше — держ. діячем В.Елланом (Блакитним). Відомий польс. поет Я.Івашкевич, рецензуючи книжку Т. "Золотий гомін" (Львів, 1922; до неї ввійшли перші 3 збірки поета — "Соняшні кларнети", "Плуг" і "Замісць сонетів і октав"), наз-вав укр. поета геніальною особистістю.

1921—23 Т. активно займався диригентською діяльністю. Створена ним у Києві після вбивства композитора М.Леонтовича капела-студія його імені давала концерти укр. нар. пісень (у т. ч. колядок та щедрівок). Після переїзду 1923 до Харкова Т. працював зав. відділу поезії в редакції час. "Червоний шлях", видав збірку "Вітер з України" (1924), однойменний вірш якої було присвячено М.Хвильовому; 1924 став членом літ. орг-ції "Гарт", а 1925—28 належав до Вільної академії пролетарської літератури. Поезія Т. тих років засвідчила, що він був найвидатнішим творцем нової укр. літератури, нац. ознаки якої вже тоді намагалася знівелювати тогочасна система. За опубл. 1926 уривки поеми "Чистила мати картоплю" (альманах "Вапліте", 1926) голова РНК УСРР В.Чубар критикував поета за нібито "протягування націоналістичного дурману в літературу". Причиною такої критики могло бути те, що героїня твору, змучена непосильною щоденною працею і злиднями селянки, висловлює своєму синові-комуністові слова, які ідуть ніби від усього народу України: "Ну ріжте, ну бийте, / в гроб удавіть мене з дрібними дітьми, / нехай я вже буду вашим коліном придушена, / наче ота Україна". Але цілком можливо, що парт. керівника республіки роздратували і ті рядки, де йшлося про В.Леніна: "Ленін-антихрист явився, мій сину, / а ти про тіятри. / Треба боротись: антихрист явився".

Збірка "Вітер з України" завершує період найвищого творчого злету Т. У 2-й пол. 1920-х рр. почався ідеологічний тиск на укр. к-ру і на творчість Т. зокрема. Опубліковані раніше твори зазнавали редагування (із них вилучалися реліг. символи і навіть нац. колористика), а деякі вірші, поеми і навіть збірки (зокрема "Замісць сонетів і октав") не перевидавалися. Після виходу збірок "Чернігів" (1931), "Партія веде" (1934), "Чуття єдиної родини" (1938), "Сталь і ніжність" (1941) та ін. книг післявоєнного часу Т. було визнано офіц. прокомуністичним поетом. Т. впродовж 1930—60-х рр. працював над рядом віршів і поем, яких не завершив. Робота Т. 1916—17 в театрі М.К.Садовського на посаді помічника хормейстера, а також спілкування з корифеями укр. театру і представниками нових напрямів у театральному мистецтві (Л.Курбас, І.Мар’яненко, Мик.І.Терещенко та ін.) підштовхнули його до написання драм. поем "Дзвінкоблакитне" (1916—17) і "Розкол поетів" (1917—19), які створювалися на замовлення театральних колективів. 1917 Т. розпочав роботу над поемою "Прометей" (1917—23). Над поемою-симфонією "Сковорода" Т. розпочав роботу 1920 і працював над нею впродовж багатьох наступних років свого життя. На друге місце за масштабністю задуму можна поставити великий епічний твір про громадян. війну в Україні "Шабля Котовського", про складні соціальні процеси на селі в перші пореволюц. роки. Після завершення поеми "Похорон друга" (1942) у Т. ще в Уфі (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ) виник задум написати великий епічний твір про конкретних героїв Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Зустрічі з реальними героями і листування з воїнами-фронтовиками, а пізніше — і особиста дружба із С.Ковпаком дали багатий матеріал для поеми "Руднєв і Ковпак" (уперше фрагменти твору були опубл. лише 1984).

Близькими до завершення залишилися поеми "Моє дитинство", "Тарасова "Анну Каренину” читає", "Спалахи в серці", "Зустріч з Мариною", "Серафима Морачевська", "Степанида Виштак у вихованців дитячого будинку" та ін. До колективної поеми "Козак Голота" Т. написав розділ "Іван Голота" (1937).

Депутат ВР УРСР (1938—67) і ВР СРСР (1946—62).

Лауреат Держ. премії СРСР (1941), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1962).

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.

Архів Т. зберігається в ЦДАМЛМ України (осн. масив рукописів і документів) та Інституті літератури імені Т.Шевченка НАН України. У Києві з 1980 функціонує літературно-меморіальний музей-квартира поета.

Бібліогр.: Бойко І. Павло Тичина: Бібліографічний покажчик. К., 1951.


Праці:
  1. Зібрання творів, т. 1—12. К., 1983—90
  2. Золотий гомін: вибрані твори. К., 2008
  3. Вибрані твори, т. 1—2. К., 2011—12
Література:
  1. Ніковський А. Vita nova. К., 1918
  2. Майфет Г. Матеріали до характеристики творів П. Тичини. Х., 1926
  3. Юринець В. Павло Тичина: Спроба критичної аналізи. К., 1928
  4. Лавріненко Ю. Творчість Павла Тичини. Х., 1930
  5. Розстріляне відродження. Париж, 1959
  6. Барка В. Хліборобський Орфей, або Клярнетизм. Мюнхен—Нью-Йорк, 1961
  7. Губар О. Павло Тичина: літературний портрет. К., 1961
  8. Павло Тичина: життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. К., 1974
  9. Про Павла Тичину: Статті, нариси, спогади. К., 1976
  10. На шляхах клярнетизму. Нью-Йорк, 1977
  11. Тельнюк С. Павло Тичина: Біографічна повість. К., 1979
  12. Співець єдиної родини. К., 1981
  13. Губар О. Павло Тичина: семінарій. К., 1984
  14. Гальченко С. Текстологія поетичних творів П.Г. Тичини. К., 1990
  15. Молодий я, молодий… К., 1990
  16. Тельнюк С. Неодцвітаюча весна моя. К., 1991
  17. Стус В. Феномен доби (сходження на Голгофу слави). К., 1993
  18. Новиченко Л. Павло Тичина. В кн.: Історія української літератури ХХ століття, кн. 1. К., 1998
  19. Павленко М. Тичининська формула українського патріотизму. Умань, 2002
  20. П’янов В. На струнах вічності (П. Тичина). В кн.: П’янов В. Визначні, відомі й «та інші»: Спогади. Есеї. Нариси. К., 2002
  21. Ольшевський І. Павло Тичина: таїна життя і творчості. Луцьк, 2005

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • БАРКА ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • БЛАКИТНИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЄЛЕЦЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЧУБАР ВЛАС ЯКОВИЧ
  • ГАРТ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ
  • ХАРКІВ
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КОВПАК СИДІР АРТЕМОВИЧ
  • КРУТИ, БІЙ 1918
  • КУРБАС ЛЕСЬ
  • КИЇВ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЕОНТОВИЧ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАР'ЯНЕНКО ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • НІКОВСЬКИЙ АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • НОВА РАДА
  • РАДА
  • САДОВСЬКИЙ МИКОЛА КАРПОВИЧ
  • ТЕРЕЩЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАПЛІТЕ

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗА ВІКТОР ІВАНОВИЧ
  • АЛЧЕВСЬКА ХРИСТЯ ОЛЕКСІЇВНА
  • БАРКА ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ
  • БІЛЕЦЬКИЙ ЛЕОНІД ТИМОФІЙОВИЧ ТА ЙОГО КОНЦЕПЦІЯ ПОСТУПУ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
  • БОТЕВ ХРИСТО
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ДЕРЖАВНІ ПРЕМІЇ УРСР
  • ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
  • ГАРТ
  • ГЛУЩЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ
  • ГОРЬКИЙ МАКСИМ
  • ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ
  • ІРПІНЬ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАНДИМ ЮНУС
  • КАРАБИЦЬ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • КАТАЄВ ВАЛЕНТИН ПЕТРОВИЧ
  • ХАРКІВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО, ХАРКІВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ПРИ ВУАН
  • КОБИЛЯНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОМІТЕТ З ОХОРОНИ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНИХ, АРХІТЕКТУРНИХ І АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТНИКІВ УРСР
  • КОСТЕНКО ВАЛЕНТИН ГРИГОРОВИЧ
  • КОСТЮК ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКОГО МИХАЙЛА ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНІ МУЗЕЇ
  • КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ
  • КИРЕЙКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ
  • ЛІСОВСЬКИЙ РОБЕРТ АНТОНОВИЧ
  • ЛІВШИЦЬ БЕНЕДИКТ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛОЗОВСЬКИЙ ЛЕСЬ
  • МАЯКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • МЕМУАРИ
  • МОСКВА
  • МУЗАГЕТ
  • МУЗИЧНЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ М.ЛЕОНТОВИЧА
  • МИСТЕЦТВО
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНА ПРЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНИ
  • НЕВРЛИЙ МИКОЛА
  • НОБЕЛІВСЬКИХ ПРЕМІЙ ЛАУРЕАТИ З УКРАЇНИ
  • ПЕТРИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ГАЛАКТІОНОВИЧ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • РАДІОСТАНЦІЯ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • РІДНИЙ КРАЙ
  • РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
  • ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНИ, НАЦ. І ДЕРЖ. ГІМН УКРАЇНИ
  • СХІДНИЙ СВІТ, ЖУРНАЛ
  • СОКОЛОВ ЮРІЙ МАТВІЙОВИЧ
  • СТЕПОВИЙ ЯКІВ СТЕПАНОВИЧ
  • СТРУК ДАНИЛО ЄВСТАХІЙОВИЧ
  • СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • СВІДЗІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЮХИМОВИЧ
  • ТУЛУБ ЗІНАЇДА ПАВЛІВНА
  • ТУРЕЧЧИНА
  • ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАПЛІТЕ
  • ВІРМЕНІЯ
  • ВСЕСЛОВ'ЯНСЬКИЙ АНТИФАШИСТСЬКИЙ КОМІТЕТ
  • ЯНОВСЬКИЙ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЗЕРОВ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЖУКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
  • ЖУР ПЕТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЗОЛОТОВ ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)