ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

УЖГОРОД

  Бібліографічне посилання: Кобаль Й.В. УЖГОРОД [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Uzhhorod_mst (останній перегляд: 26.04.2019)
УЖГОРОД

УЖГОРОД — місто обласного підпорядкування, адм., екон. і культ. центр Закарпатської області. Розташов. на кордоні зі Словаччиною на р. Уж (прит. Лаборця, бас. Дунаю). Населення бл. 117 тис. осіб (2012).

Сучасна назва міста має штучне походження; вперше з’явилася в 1840-х рр., офіційною була 1920—38 і з 1944. Істор. назва "Унгвар" (варіанти — Гунгвар, Онгвар та ін.) складається з назви річки, на якій стоїть місто (Унг, ін. форми Уг, Уж), та угор. "вар" (замок, фортеця).

Перша писемна згадка про У. міститься у творі ал-Ідрісі (1154), однак, за даними археології, місто виникло на сучасній Замковій горі наприкінці 10 — на поч. 11 ст. Угор. істор. праці 13 ст. (Анонім Угорський, Шимон Кийзої) згадують тутешній замок у зв’язку з приходом у Карпатський басейн давніх угрів. Однак існування У. ще до приходу угрів (кінець 9 ст.) не підтверджується ні археол., ні тогочасними істор. джерелами.

У серед. 12 ст. У. — значне місто, центр комітату Унг (У. залишався центром комітату аж до його ліквідації 1919). Навесні 1241 його, очевидно, спустошили монголи. 1274 місто — власність родини Омодеїв. 1317 У. захопили війська угор. короля Карла-Роберта, який 1332 подарував місто Другетам. Епоха Другетів у історії міста тривала до 1692.

1380 вперше фіксується тижневий ярмарок. 1384 Другети заснували в У. павлікіанський монастир, завдяки якому в місті поширилися городництво, садівництво, виноградарство; з’явилася перша школа (1399).

За переписом 1398, У. був лише великим селом ("вілла") із 156 селянами. Наприкінці 14 ст. У. перетворився на містечко ("оппідум"). 1437 тут згадується палац Другетів. 1419 вони домоглися для У. права проведення держ. ярмарку. Згідно з переписом 1437 в У. було 210 будинків. На р. Уж діяли 10 млинів різного призначення. У 1440-х рр. Другети побудували Ужгородський замок. Згодом тут почав діяти монетний двір (1451).

У 16 ст. Другети спочатку підтримували на угор. троні Яноша Запольяї, але 1541 їхні володіння відійшли до Королів. Угорщини, що контролювалася Габсбургами. Постійні війни, напади османців (1566) й усобиці призвели до занепаду міста. На 1567 в ньому залишилося всього 38 дворів селян різного статусу. Ференц і Гашпар Другети, які перейшли в протестантизм, 1552 пограбували павлікіанський монастир; 1587 монахи назавжди покинули його. Реформатська громада У. настільки зміцніла, що заснувала у місті власну школу (1589).

Із кінця 1560-х рр. місто почало відроджуватися. Ішло відновлення цехів, а наприкінці століття Другети перебудували своє родинне гніздо, перетворивши його на міцний триповерховий замок. За даними перепису 1631, кількість будинків міщан зросла до 206, а дворян — до 31. 1610 Юрій Другет повернувся в католицтво й почав відродження катол. церкви в У. Його справу продовжив син Янош та жінка останнього Анна, які заснували й побудували в У. єзуїтську колегію (1641—44) — перший середній навч. заклад міста. 24 квітня 1646 в замковій церкві Святого Юрія була укладена Ужгородська церковна унія 1646, що привело до появи в місті греко-катол. конфесії. У серед. 17 ст. Дєрдь Другет завершив буд-во зовн. укріплень Ужгородського замку, перетворивши його на могутню фортецю. 1684 місто було спустошене під час повстання Імре Текелі, але швидко відбудувалося. 1691 помер останній із Другетів Балінт, і У. перейшов до казни. Згідно з тогочасним переписом у ньому нараховувалося 10 вулиць, які групувалися в 3-х районах міста: старому місті, новому місті та підгородді. Мешканці ділилися на 3 групи: дворян, ремісників і селян. У місті діяли 8 цехів; тут було 2 корчми, митниця (в оренді у євреїв), кілька фільварків, більш як 170 виноградників, млин, 2 сади, єзуїтська колегія з монастирем та церквою, замок. Торгівлю контролювали грец. купці.

Із 1692 по 1711 містом володів граф Міклош Берчені, який 1703—11 був одним із ватажків національно-визвол. війни угорців проти Габсбургів під кер-вом кн. Ференца II Ракоці. 1707 в Ужгородському замку проводив переговори посол рос. царя Петра I Д.Корбе. Протягом 1708—09 замок і палац були укріплені й частково перебудовані. У палаці була велика б-ка, зберігалося понад 500 картин і гравюр, діяли театр, муз. ансамбль.

1711 містом заволоділи австрійс. війська, і воно перейшло у володіння казни. 1728 пожежа спустошила замок і церкву Святого Юрія. Протягом 1735—40 містом володів наджупан Ужанського комітату граф Ференц Дюлої, який відновив замок. Після цього воно знову стало власністю казни (до 1848).

1775 з Мукачевого до У. перенесли осідок єпископа Мукачівської греко-катол. єпархії. Герм. імп. і угор. королева Марія-Терезія передала єпископу А.Бачинському єзуїтську колегію та церкву, які були перетворені відповідно на резиденцію і кафедральний собор, та Ужгородський замок, де з 1778 почала діяти богословська семінарія. Завдяки цьому У. перетворився на гол. центр освіти й к-ри українців Закарпаття.

Тривала боротьба міста за здобуття самоуправління привела до того, що 25 січня 1838 збори комітату Унг визнали У. містом із самоуправною радою, а 1848, після початку Угор. революції 1848—49, місто звільнилося з-під опіки казни. 1848—49 багато ужгородців, у т. ч. й частина семінаристів, вступили в ряди революціонерів. Після поразки Угор. революції, наприкінці 1849 — на поч. 1850-х рр., У. був центром т. зв. Рус. воєводства. У цей нетривалий період на вулицях міста встановили "руськомовні" назви, а мовою навчання Ужгородської г-зії була "руська".

За переписом 1850, в місті проживали (разом із чужинцями) 8973 особи, з яких римо-католиків було 2518, греко-католиків — 1534, августинців — 94, реформатів — 430, православних — 24, іудеїв — 2078. Масова поява останніх привела до втрати греками контролю над торгівлею. У місті упродовж 1840—48 виникло кілька пром. підпр-в. Діяла друкарня.

Із 1867 У. — у складі Угор. королівства — однієї з двох частин Австро-Угорщини. 1868 у місті було проведено урбаріальне врегулювання, наслідком якого стало повне майнове розмежування між У. та казною. Протягом 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. місто швидко зростало й почало модернізуватися, особливо в часи, коли його мером був фольклорист і перекладач М.Фінцицький (1890—94, 1904—16). На 1910 кількість його мешканців у порівнянні з 1850 подвоїлася й досягла 16 919 осіб. 1872 із Чопа до У. дійшла залізниця (1893 її продовжили до Великого Березного, а 1904 — до Ужка; нині село Великоберезнянського р-ну Закарпат. обл.), 1902 тут з’явилося електричне освітлення, 1904 розпочалася телефонізація. Правобережну й лівобережну частини міста з’єднав металевий міст (1898). Усе це сприяло розвиткові пром-сті й торгівлі. В У. з’явилися нові підпр-ва, серед яких найбільш відомими були залізоробний з-д Козара та ф-ка меблів "Мундус". На місці непоказних будиночків виникли добротні житлові та громадські споруди, у т. ч. у стилі сецесії (модерну). Зростала мережа навч. закладів різного рівня: відкрився перший дитячий садок (1869), збудовано дві нові держ. початкові школи (1902), горожанську школу (1912) та спец. школу для глухонімих (1904); засновано перші початкові й середні заклади для дівчат. Серед нових сакральних споруд треба згадати василіанський монастир (1912), синагоги неологів (реформаторів; 1870), ашкеназі (1904) та хасидів (1908). Швидкими темпами розвивалася міська лікарня (заснована 1853), якою управляв лікар Е.Новак. 1904 в У. відкрито постійно діючий театр. Під час Першої світової війни місто — центр дислокації австро-угор. військ групи Е.Бем-Ермоллі.

12 січня 1919 до У. ввійшли чехословац. війська. Протягом 1919 — листопада 1938 У. — столиця автономного краю Підкарпатська Русь. Завдяки цьому статусу провінційне та угорське за мовою і к-рою місто перетворилося на модерне й полікультурне. Ядром розвитку "нового" ("чеського") міста став квартал "Малий Галагов" (план розробив архіт. А.Лібшер 1921) з будівлями в стилі конструктивізму. Центром кварталу стала будівля земського уряду (1936). Навколо розміщувалися різноманітні установи (крайовий і окружний суди, військове й поліцейське управління, в’язниця, банк, дитяча лікарня та ін.) і житлові квартали. Була облаштована набережна р. Уж та побудований сучасний транспортний міст (1937). Із 1921 в У. функціонувало автобусне сполучення, 1929 відкрито аеропорт. 1936 завершено буд-во гідроелектростанції. В У. діяло багато політ. партій, громад. і культ. орг-цій; виходили десятки газет і журналів; було збудовано кілька нових навч. закладів (школа ім. Т.-Г.Масарика, деревообробне уч-ще, єдина в Чехословаччині циганська школа та ін.). Особливу роль у суспільно-політ. житті ужгородських українців відігравали Ужгородське т-во "Просвіта" та Общество імені Духновича. На 1930-ті рр. У. став найбільшим містом краю. За переписом 1930, тут проживали 26 675 осіб, з яких українці (різної самоідентифікації) становили 23,5 %, євреї — 22,1, чехи — 17,5, угорці — 16,8, словаки — 12,6, німці — 1,9 %.

Згідно з першим Віденським арбітражем (2 листопада 1938; див. Віденські арбітражі 1938 і 1940) У. відійшов до Угорщини; незначна частина його земель, однак, залишилася у складі Карпатської України (до середини березня 1939). Протягом листопада 1938 — жовтня 1944 місто — центр автономної території "Підкарпаття в складі Угорщини" та адміністративний центр відновленого комітату Унг. За переписом 1941, в У. проживала 35 241 особа, з яких 77,7 % становили угорці, 11,6 — українці, 5,2 — євреї, 3,2 — словаки, 0,7 % — німці. Різкі етнічні зміни пояснюються політичним тиском угорців на українців та євреїв і масовим виселенням чехів та словаків.

Під час Другої світової війни розвиток міста призупинився. 1940 до нього приєднали сусіднє село Радванка і т. зв. Горянське поселення. Знизилася супільно-політ. активність. Нова влада заборонила всі партії й орг-ції укр. спрямування, дозволивши діяльність лише русофільських орг-цій. З метою формування окремої "русинської" мови та "русинського" народу було створене Подкарпатськоє общество наук, яке попри все виконувало також і позитивну роботу на ниві крайової історії та к-ри.

У квітні 1944 в У. розпочалися утиски єврейс. населення. У травні бл. 10 тис. ужгородських євреїв були зібрані у 2 гетто, а потім вивезені в концентраційні табори на територію Німеччини й Польщі. Більшість із них уже не повернулися.

27 жовтня 1944 У. був звільнений військами Четвертого Українського фронту від нім. та угор. частин. Із цього часу місто — центр Закарпатської України 1944—1946, а з 1946 до 1991 — центр Закарпат. обл. УРСР у складі СРСР.

У місті були відкриті на старій основі нові (ідеологічні) заклади освіти й к-ри (Ужгородський ун-т, Закарпатський краєзнавчий музей, картинна галерея, філармонія, театр та ін.) і орг-ції. Була заборонена діяльність Греко-катол. церкви, а її майно конфісковано. Така ж доля спіткала і всі довоєнні суспільно-політ. орг-ції, окрім комуніст. партії. У 1950—80-х рр. на околицях У. збудували з-ди (машинобудівний, механічний, "Турбогаз" та ін.), частина з яких виробляла продукцію для воєнно-промислового комплексу СРСР. Проблема нестачі робочої сили була вирішена за рахунок масового переселення мешканців з ін. місць, у т. ч. з-за меж області. Різке зростання чисельності населення привело до необхідності буд-ва дешевого житла. У лівобереж. частині міста з’явилися великі "спальні райони" з типовою рад. забудовою й нерозвинутою інфраструктурою.

У серпні 1991 міська рада виступила проти Держ. к-ту з надзвичайного стану. 1992 демонтували пам’ятник В.Леніну. Натомість встановлено пам’ятники Т.Шевченку, А.Волошину, О.Духновичу, А.Ерделі, Й.Бокшаю, Т.-Г.Масарику та ін.

На території сучасного У. — археол. пам’ятки різних епох: стоянки (середній і пізній палеоліт), поселення (неоліт, бронзовий вік, ранній залізний вік, рим. час, давні слов’яни), було знайдено скарби.

Історико-архіт. пам’ятки: Горянська ротонда (12—13 ст.), Ужгородський замок (15—18 ст.), садиба родини Дєндєші (17 ст.), резиденція греко-катол. єпископа (1640—46, 1840-ві рр.), Хрестовоздвиженський кафедральний собор (1732—40), костьол Святого Юрія (1768), реформатська церква (1796), синагога неологів (1872), синагога ашкеназі (1908), будівля Ужанського комітату (1908), василіанський монастир (1912), квартал "Малий Галагов" (1920—30-ті рр.), Свято-Покровська церква (1930).


Література:
  1. Mészáros K. Ungvár története, a legrégibb idöktöl maig. Pesten, 1861
  2. Fincicky M. Polgármesteri jelentés Ungvár város közállapotárol, I—III. Ungvár, 1907, 1909, 1912
  3. Hodinka A. Az ungvári vár és tartománya és Ungvár város történetéhez. Ungvár, 1917
  4. Technická pracé v zemi Podkárpatoruské 1919—1933. Užhorod, 1933;
  5. Сова П. Прошлое Ужгорода. Ужгород, 1937
  6. Гранчак І., Балагурі Е. Деякі питання стародавньої історії Ужгорода. В кн.: Дослідження стародавньої історії Закарпаття. Ужгород, 1972
  7. Гранчак І., Пальок В. Місто над Ужем: Історичний нарис. Ужгород, 1973
  8. Kobály J. Néhány észrevétel Ungvár korai történetéröl. В кн.: Magyarország és a Kijevi Ruszj. Ungvár, 2001
  9. Кобаль Й. Ужгород відомий та невідомий. Львів, 2008

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНОНІМ УГОРСЬКИЙ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАЧИНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ДІАМИДОВИЧ
  • БОКШАЙ ЙОСИП ЙОСИПОВИЧ
  • ЧЕТВЕРТИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДРУГЕТИ
  • ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЕРДЕЛІ АДАЛЬБЕРТ МИХАЙЛОВИЧ
  • ФІЛЬВАРОК
  • ГОРЯНСЬКА ЦЕРКВА-РОТОНДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
  • ГАБСБУРГИ
  • ІДРІСІ (АЛ-ІДРІСІ), АБУ 'АБДАЛЛАХ МУХАММАД ІБН 'АБДАЛЛАХ ІБН ІДРІС АЛ-ХАММУДІ АЛ-ХАСАНІ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МАРІЯ-ТЕРЕЗІЯ
  • МАСАРИК ТОМАШ-ГАРРІГ
  • МІЩАНИ
  • МУКАЧЕВЕ
  • ОБЩЕСТВО ІМЕНІ ДУХНОВИЧА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЦЕХИ
  • УГРИ
  • УЖГОРОДСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1646
  • УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАМОК
  • ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ
  • ВІДЕНСЬКІ АРБІТРАЖІ 1938 І 1940
  • ВОЄННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (ВПК)
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ЯРМАРОК
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА 1944– 1946
  • ЗАКАРПАТСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

  • Пов'язані терміни:
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АВЕРЧЕНКО АРКАДІЙ ТИМОФІЙОВИЧ
  • БАЧИНСЬКИЙ АНДРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • БАЗИЛОВИЧ ІОАНИКІЙ ТА ЙОГО
  • БЕСКИД АНТОН ГРИГОРОВИЧ
  • БІРЧАК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • БОКШАЙ ЙОСИП ЙОСИПОВИЧ
  • БОНКАЛО ШАНДОР
  • БОРЕЦЬКИЙ АДАЛЬБЕРТ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • БОРКАНЮК ОЛЕКСА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БОРИСОВЕЦЬ ВАЛЕНТИН ПАВЛОВИЧ
  • БРАЩАЙКИ
  • БРОДІЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
  • БУДДИСТИ В УКРАЇНІ
  • ЧЕХИ В УКРАЇНІ
  • ДНІСТРЯНСЬКИЙ СТАНІСЛАВ СЕВЕРИНОВИЧ
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДОЖІ ДЄРДЯ ПОВСТАННЯ 1514
  • ДРУГЕТИ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ДУХОВНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
  • ЕРДЕЛІ АДАЛЬБЕРТ МИХАЙЛОВИЧ
  • ЄЗУЇТИ
  • ФІЛАТЕЛІЯ
  • ФОГОРАШІ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ГАДЖЕГА ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГАРАЙДА ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • ГЕБЕЙ ПЕТРО
  • ГОДИНКА АНТОНІЙ
  • ГОРЯНСЬКА ЦЕРКВА-РОТОНДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ
  • КАРПАТСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1915
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КАРПАТСЬКО-УЖГОРОДСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1944
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • ХУСТ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • КОВАЧ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • КРАЄЗНАВСТВО, КРАЄЗНАВСТВО ТА КРАЄНАВСТВО ІСТОРИЧНЕ
  • КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КРИЧЕВСЬКИЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКА МАРІЯ ТАРАСІВНА
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ
  • ЛЕЛЕКАЧ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛІНТУР ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • МАСАРИК ТОМАШ-ГАРРІГ
  • МЕЙСАРОШ КАРОЙ
  • МОНДОК ІВАН
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУКАЧІВСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • МИКИША ТАРАС МИХАЙЛОВИЧ
  • МИТРАК ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • НАРОДНА РАДА ЗАКАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УГОРСЬКОГО НАРОДУ 1703-1711
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НЕВИЦЬКИЙ ЗАМОК
  • ОБЩЕСТВО ІМЕНІ ДУХНОВИЧА
  • О'КОННОР-ВІЛІНСЬКА ВАЛЕРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
  • ОСТАПЧУК ЯЦКО
  • ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ
  • ПАЧОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ
  • ПАНЬКЕВИЧ ІВАН
  • ПАСТЕЛІЙ ІВАН
  • ПЕРЕЧИН
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРОВ ОЛЕКСІЙ ЛЕОНІДОВИЧ
  • РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • РАКОЦІ ДЄРДЬ I
  • РОСОХА СТЕПАН
  • САБОВ ЄВМЕНІЙ ІВАНОВИЧ
  • САДОВСЬКИЙ МИКОЛА КАРПОВИЧ
  • ШТЕФАН АВГУСТИН ОМЕЛЯНОВИЧ
  • СІЧ - ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ
  • СХІДНОКАРПАТСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1944
  • СКОРИНА ФРАНЦИСК
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • СЛОВАЧЧИНА
  • СЛОВАКИ В УКРАЇНІ
  • СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ
  • СТАРИЙ САМБІР, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕФАНІВ ГНАТ ПЕТРОВИЧ
  • ТАРАСЕВИЧ ОЛЕКСАНДР
  • ТЕОЛОГІЯ
  • ТЕРЕЛЯ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ
  • ТИЩЕНКО ЮРІЙ ПИЛИПОВИЧ
  • ЦЕХИ
  • ЦЕНТРАЛЬНА РУСЬКА НАРОДНА РАДА
  • ЦИГАНИ В УКРАЇНІ
  • ТУРКА, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • УГОРЦІ В УКРАЇНІ
  • УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАМОК
  • ВАШ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ
  • ВЕНЕЛІН ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЖАТКОВИЧ ГРИГОРІЙ
  • ЖАТКОВИЧ ЮРІЙ-КАЛЬМАН
  • ЖУПА
  • ЖИВОТКО АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)