ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТАБОРИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Дубик М.Г. ТАБОРИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ на території України [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=tabory_dlja_vijskovopolonenykh_na_terytoriji_ukrajiny (останній перегляд: 21.08.2019)
ТАБОРИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ТАБОРИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ на території України — спеціально обладнані місця для примусового утримання полонених військовослужбовців противника, які існували на території України під час і після Другої світової війни.

Нацистські табори для військовополонених. На землях окупованої ворогом України було створено мережу таборів для рад. військовополонених (понад 250 таборів), які були частиною системи таборів для військовополонених Третього райху.

У прифронтовій полосі та оперативній зоні розміщувалися табори фронтового рівня, а також дулаги (Durchgangslager (Dulag) — пересильний табір) — збірні та пересильні пункти військовополонених, котрі підпорядковувалися командирам військ. груп та призначалися для проведення перевірки за ознаками національності, професії та благонадійності. Кваліфіковані полонені направлялися до Третього райху, тільки з листопада 1941 до травня 1942 з України було вивезено понад 500 тис. військовополонених. Частину військовополонених, переважно через політ. причини, направляли одразу до концентраційних таборів Третього райху для їх фізичного знищення. Ін. військовополонені переводилися до шталагів (Lager für Stammmannschaft (Stalag) — табір для основної команди) — стаціонарних таборів військовополонених рядового та сержантського складу, офіцери направлялися до офлагів (Lager für Offiziere (Oflag) — табір для офіцерів). На окупованій території України було понад 20 шталагів, серед яких найбільш відомі Дарницький табір військовополонених під Києвом, Володимир-Волинський на Волині, "Богунія" на Житомирщині, "Гросс-лазарет" у Славуті, "Цитадель" у Львові, "Уманська яма" на Київщині, "Хорольська яма" на Полтавщині. У шталагах проводилися регулярні фільтрації для знищення непрацездатних і хворих військовополонених. Працю полонених використовували на роботах через додаткові табори або відділення шталагів. В’язні працювали переважно на шляхових роботах, у шахтах, на ін. важких або небезпечних роботах, закопували трупи після розстрілів.

Для таборів пристосовували випадкові приміщення або майданчики просто неба, огороджені кількома рядами колючого дроту зі сторожовими вишками, харчування було жахливим, умови утримання — нестерпними.

Окрім рад. військовополонених, у таборах на території України утримувалися франц. та італ. військовополонені у Львів. таборі "Цитадель", франц. та бельгійські — у Рава-Руському таборі, голл. та сербські військовополонені — у Станіславському таборі.

Умови утримання в таборах суттєво відрізнялися залежно від громадянства військовополоненого. Найбільш жорсткі умови були по відношенню до рад. військовополонених. Посилання на неприєднання СРСР до Гаазької конвенції про порядок ведення війни (1907) та відмову від ратифікації Женевської конвенції з прав військовополонених (1929) не виправдовують порушення елементарних норм міжнар. права, неприпустимі умови утримання рад. військовополонених у таборах, незабезпечення їх мед. допомогою, використання примусової праці, масові страти. Смертність військовополонених від голоду, хвороб, тортур у таборах становила до 60 %.

При наближенні лінії фронту табори переводили на захід, також із проведенням фільтрацій та знищенням непрацездатних і хворих. Іноді вдавалося за допомогою місц. населення, підпілля, партизанів врятувати військовополонених від загибелі. У самих таборах не припинявся опір гітлерівцям — масові втечі, повстання (табір військовополонених у с. Яцево; нині с. Новоселівка Черніг. р-ну Черніг. обл.) та ін. На території Третього райху існувало понад 150 шталагів та офлагів, у них загинули понад 1 млн 600 тис. рад. військовополонених, заг. цифра втрат рад. військовополонених сягає 3 млн 700 тис. осіб.

Радянські табори для військовополонених. На початку II світ. війни єдиним чинним документом, що стосувався військ. полону в СРСР, залишалося "Положення про військовополонених" 1931. Як і раніше, рад. уряд відмовлявся приєднуватися до чинної Женевської конвенції "Про утримання військовополонених" 1929.

Створення апарату, який би опікувався полоненими, та організація таборів для їхнього утримання почалися ще до вторгнення на територію зх. регіонів України. Уже 15 вересня 1939 Ген. штаб РСЧА віддав розпорядження про організацію у смузі Українського фронту пунктів для прийому військовополонених на залізничних станціях Ірша, Погребище, Хирівка і Хоробичі, а також табору-розподільника для прийому бранців у Путивлі. Згодом в УРСР було створено ще 5 приймальних пунктів (станції Олевськ, Шепетівка, Прикордонна, Волочиськ, Ярмолинці). Станом на 27 вересня 1939 через такі пункти на території УРСР пройшло понад 44 тис. осіб. За наказом наркома внутр. справ СРСР Л.Берії від 19 вересня 1939 було створено 8 стаціонарних таборів для військовополонених, із них 3 — на території УРСР — у Путивлі, Козельщині та Старобільську. Загалом утримання польс. громадян у таборах для військовополонених на території СРСР в якості військовополонених не мало правових підстав, оскільки Польща і СРСР не оголошували один одному війну. Після завершення активних бойових дій було проведено фільтрацію бранців, зі звільненням більшості, однак 25 тис. продовжували використовувати на буд-ві, підпр-вах вугільної та металургійної пром-сті. Є дані, що офіцерів зі Старобільського табору військовополонених розстріляли в Харкові. Протягом 1939—41 на території УРСР були облаштовані і діяли 9 стаціонарних приймально-пересильних і вироб. таборів для військовополонених та інтернованих, цей період був часом початку формування підвалин системи військ. полону в СРСР.

На першому етапі війни з Німеччиною та її союзниками кількість військовополонених була незначною, вони переміщувалися одразу в глибокий тил.

Протягом 1943—45 на території УРСР було організовано 37 стаціонарних таборів для військовополонених, на поч. 1946 існували 26 таких таборів, у складі котрих перебувало 263 табірні відділення з лімітною наповненістю понад 320 тис. військовополонених, на 1 січня 1948 реальна чисельність їхнього контингенту становила 201,5 тис. бранців військ. полону (німців, громадян Австрії, угорців, румунів, японців та бранців ін. національностей). Упродовж 1949 проводилася масова репатріація військовополонених та інтернованих, табірну мережу на території України було відчутно скорочено. Станом на 1 січня 1950 на території УРСР продовжували існувати 10 стаціонарних таборів для військовополонених, у складі 67-ми табірних відділень з лімітом понад 56 тис. осіб. Незважаючи на публікацію від 5 травня 1950 офіц. повідомлення ТАРС про те, що СРСР повністю завершив репатріацію військовополонених, бл. 20 тис. осіб були затримані, піддані суду військ. трибуналу за звинуваченням у скоєнні воєнних злочинів, шпигунстві, бандитизмі та залишені відбувати покарання в таборах до закінчення терміну, визначеного судом. Таким чином, формально військовополонених уже не було, лишалися тільки засуджені воєнні злочинці, колишні бранці війни. На поч. 1951 в Україні ще діяли 3 режимні табори для засуд- жених військовополонених та інтернованих заг. чисельністю бл. 4,5 тис. осіб. Наприкінці 1953 — на поч. 1954 єдиною функцією цих таборів було забезпечення транзитного утримання репатрійованих контингентів.

(Див. також Концентраційні табори більшовицького та нацистського тоталітарних режимів на території УСРР—УРСР.)


Література:
  1. Полян П.M. Жертвы двух диктатур: остарбайтеры и военнопленные в Третьем Рейхе и их репатриация. М., 1996
  2. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941—1944). К., 2000
  3. Коваль М.В. Військовополонені — жертви війни. В кн.: Безсмертя: Книга Пам’яті України: 1941—1945. К., 2000
  4. Потильчак О.В. Радянський військовий полон та інтернування в Україні (1939—1954). К., 2004
  5. Військовий полон та інтернування: 1939—1956: погляд через 60 років: Матеріали міжнародної наукової конференції 2—4 червня 2006. К., 2008

Посилання:
  • БЕРІЯ ЛАВРЕНТІЙ ПАВЛОВИЧ
  • БОГУНІЯ
  • ДАРНИЦЬКИЙ ТАБІР ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ХАРКІВ
  • КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР
  • КОЗЕЛЬЩИНА
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • ПУТИВЛЬ
  • СЛАВУТА , МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАРОБІЛЬСЬК , МІСТО ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОБІЛЬСЬКИЙ ТАБІР ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ (1939)
  • ВОЄННІ ЗЛОЧИНЦІ
  • ВОЛИНЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)