ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА

  Бібліографічне посилання: Ісаєвич Я.Д., Ясіновський Ю.П. УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=univska_svjato_uspenska_lavra (останній перегляд: 21.08.2019)
УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА

УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА — чол. монастир (спочатку — православний, потім — греко-католицький) у с. Унів (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.), відомий з кінця 14 ст. Важливий осередок к-ри, в якому були створені школа, багата б-ка, переписувалися рукописні книги, діяли Унівська друкарня, іконописна школа. Ним опікувалися впливові удільні князі, пізніше — укр. шляхетські родини.

За найновішими археол. дослідженнями, поблизу цілющого джерела (де згодом був заснований чол. Свято-Успенський монастир) люди жили вже у 9 ст. У 10 ст. на пд. схилі Чернечої гори виникло велике поселення, укріплене валом. У 12—13 ст. люди поселилися трохи вище на цій же горі, згодом тут спорудили Спаську церкву і заснували жін. монастир (пізніше зруйнований).

Свято-Успенський монастир, імовірно, був заснований правителями Галицько-Волинської д-ви чи церк. адміністрацією. У монастирському пом’янику згадується рід кн. Льва Даниловича (п. бл. 1301). Згодом ктиторами монастиря стали навколишні бояри, а з поч. 15 ст. — представники Гедиміновичів. Монастир отримав у своє володіння кілька навколишніх сіл (Унів, Якторів, Малинівці), потверджених, зокрема, кн. Федором Любартовичем. За його ктиторства в монастирі похована кн. Олександра Гольшанська (п. 1426), мати польс. королеви Софії. Найдавнішим документом, в якому згадується монастир, є королів. грамота від 18 жовтня 1395.

У 16 ст. монастир майже на 50 років став одним із головних у Галичині, в його адм. підпорядкуванні були всі монастирі Львів. єпархії за винятком Львівського Свято-Юрського, в якому перебував архімандрит. Сам же Унівський монастир підлягав безпосередньо митрополиту Київському, Галицькому і всієї Русі, оскільки Галицька єпархія 1392—1539 не мала власної адміністрації. З відновленням єпископії "митрополії Галицької" владикою став Макарій Тучапський, якому передали монастир разом з усіма маєтностями. 1542 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I Старий встановив Унівську архімандрію, єдину в Галичині, підпорядкувавши її львів. старості.

У перших десятиліттях 17 ст. монастир переживав період свого духовного і культ. піднесення, особливо за часів Ісайї Балабана. На поч. 17 ст. до Унева з Афона прибув відомий подвижник чернецтва Ієзекіїл Княгиницький, який мав намір упровадити в обителі строгі приписи Святої Гори, прийняв в Уневі схиму під іменем Йова, а невдовзі перебрався на Прикарпаття й заснував Манявський скит. Тоді ж з Афона прибув Іван Вишенський, котрий написав в Уневі твір "Послання до стариці Домнікії" (1605), де висловлював, як і Йов, строгі погляди на чернече життя в руслі ісихазму. В Уневі перебували відомі діячі культурно-освіт. руху літератори Віталій, Захарія Копистенський, перекладач із грецької Кирило Іванович. Із поч. 17 ст. в монастирі склалася струнка ієрархія. На його чолі стояв архімандрит, який одночасно мав найвищий сан серед усіх керівників обителей єпархії. Його обирали ченці, а підтверджували вибір польс. король і львів. єпископ. Органом самоуправління став крилос (капітула), котрий формували найавторитетніші ченці. Другий щабель в управлінні монастирем займав ігумен. Після руїни в серед. 17 ст. в Унівському монастирі знову почалося активне духовне й культурно-освітнє піднесення, особливо за настоятеля Варлама Шептицького, а у 18 ст. — за Атанасія Шептицького, який відновив діяльність друкарні. Монастир закритий 1790. У 1820-х рр. митрополит Михаїл Левицький збудував палати як літню резиденцію галицьких митрополитів. 1919—39 і з 1991 монастир діє як лавра греко-католицького чернечого чину студитів.

Архіт. комплекс Унівського монастиря формувався протягом 14—19 ст. Мав оборонне значення, був оточений мурами з бійницями й 4-ма наріжними вежами та валом із глибоким ровом. У сучасному стані складається з церкви, оборонних стін з 2-ма баштами, корпусів келій і митрополичого палацу. Після пожежі 1549 збудовано нову кам’яну церкву (бл. 1570) в ренесансному стилі, однонавну з півкруглою вівтарною апсидою; готичні нервюри підтримують склепіння, з двосхилим дахом. Можливо, тоді ж збудовано маленьку захристію, вежу, бабинець і хори. Буд-во фундував місц. шляхтич Олександр-Ванько Лагодовський (п. 1574), якого поховано в монастирі, а майстерно виготовлений надгробок зі скульптурним портретом було встановлено в церкві (є одним із найдавніших і найкращих ренесансових творінь того часу; сьогодні зберігається в Олеському замку; у галереях монастиря на поч. 2000-х рр. встановлено копію). Інтер’єр оздоблений поліхромним стінописом 1935—36. Мури з брамою та вежами споруджені в 14—15 ст., перебудовані на поч. 16 ст. Початково були 4 наріжні башти та одна над в’їзними воротами з пд. боку. До мурів прилягали келії. В’їзні ворота з порталом з пд. боку на поч. 19 ст. перенесено до зх. муру.

У наш час відбудовано монастирські келії, Свято-Успенську церкву та розписи, митрополичі палати. Відновлена давня б-ка, до якої постійно повертаються її книги з Унева та навколишніх сіл. Сьогодні тут налічується 373 прим. стародруків і 4 рукописні книги 17—18 ст. Серед стародруків вирізняється унікальне напрестольне Євангеліє, друковане в Києві 1707 коштом І.Мазепи. В У.С.-У.л. є музейна збірка (ікони, портрети, церк. начиння).


Література:
  1. Буцманюк І. Унів і його монастирі. Жовква, 1904 (передрук — Львів, 2001)
  2. Мицько І.З. Святоуспенська лавра в Уневі (кінець ХIII — кінець ХХ ст.). Львів, 1998
  3. Вуйцик В.С. Монастир-фортеця. В кн.: Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000
  4. Мануїл, ієродиякон. Історія Свято-Успенської Унівської лаври і Студійського монашества. Львів, 2003
  5. Ясіновський Ю. Друкарня і бібліотека Святоуспенської Унівської лаври. «Рукописна та книжкова спадщина України», 2004, вип. 9
  6. Його ж. Бібліотека Унівської лаври: історія, руїна, відновлення. В кн.: Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича: Україна, культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 15. Львів, 2006—07

Посилання:
  • АФОН
  • АРХІМАНДРИТ
  • БАЛАБАН ІСАЯ
  • БОЯРИ
  • ЄПАРХІЯ
  • ФЕДІР ЛЮБАРТОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕДИМІНОВИЧІ
  • ІГУМЕН
  • ІСИХАЗМ
  • КНЯГИНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КОПИСТЕНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ЗАХАРІЯ
  • КТИТОР
  • КИЇВ
  • ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ
  • МАНЯВСЬКИЙ СКИТ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК
  • СИГІЗМУНД I СТАРИЙ
  • УНІВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕРНЕЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО В ХРИСТИЯНСТВІ
  • ШЕПТИЦЬКІ
  • УНІВСЬКА ДРУКАРНЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)