ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАХТІГАЛЬ

  Бібліографічне посилання: Патриляк І.К. НАХТІГАЛЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nakhtihal (останній перегляд: 19.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАХТІГАЛЬ

"НАХТІГАЛЬ" (нім. Nachtigall – соловей) – батальйон (курінь), сформований бандерівською Організацією українських націоналістів з допомогою нім. військ. розвідки (абверу) напередодні війни проти СРСР (лютий–травень 1941).

Вважаючи своєю стратегічною метою відновлення укр. державності, кер-во ОУН від моменту свого виникнення було переконане в тому, що без формування боєздатної армії не вдасться здобути і втримати незалежність України. Як аргумент наводилися невдалий досвід військ. буд-ва доби української революції 1917–1921 й програна війна за самостійність. Намагаючись покладатися насамперед на власні сили, оунівці водночас розуміли гостру необхідність у залученні до своєї справи союзників. Укр. націоналісти, спираючись на позитивний істор. досвід багатьох народів, намагалися здійснювати свої військ. плани одночасно в двох рівнозначних напрямах – підготовці повстання на Батьківщині та формуванні нац. легіонів при іноз. арміях, які в найближчому майбутньому реально могли розпочати бойові дії проти держав-окупантів укр. земель. Єдиною могутньою д-вою Європи, яка була зацікавлена в зруйнуванні Версальської системи міжнародних відносин, що відкривало для України можливість змінити свій державно-правовий статус, була Німеччина. Відтак, саме з Німеччиною було досягнуто низку домовленостей про співпрацю у військ. сфері.

З моменту розколу ОУН 1940 і виникнення окремої бандерівської орг-ції її Революц. провід намагався продовжити підготовку власних військ. кадрів за допомогою Вермахту. Однак після укладення договору з СРСР політ. кер-во гітлерівської Німеччини заборонило абверові контактувати з ОУН чи будь-якими ін. антирад. орг-ціями. Лише на поч. 1941, коли велася інтенсивна підготовка до нападу на СРСР, абвер і ОУН(б) відновили контакти. Розвиток геополіт. ситуації відбувався таким чином, що обидві сторони були зацікавлені в спільній роботі й ситуативній співпраці. Кер-во абверу, завдяки зв'язкам з ОУН, розраховувало отримати достатню кількість людей для проведення власних диверсійних операцій, а також сподівалося на сильний пропагандистський ефект, який могла справити на укр. громадськість поява на фронті укр. військ. частини. Лідери ОУН(б) сподівалися на перетворення укр. легіону на зародок майбутньої армії з групою добре підготовлених військ. фахівців.

Переговори між кер-вом Революц. проводу ОУН(б) та представниками абверу проводилися з поч. 1941 і завершилися досягненням угоди про підготовку вермахтом 700–800 укр. військовиків, які, навчені нім. експертами, мали стати в майбутньому ядром союзної з Німеччиною укр. армії. 25 лютого 1941 Канаріс дав санкцію на створення Укр. легіону.

Для комплектації легіону особовим складом провід бандерівської ОУН створив мобілізаційний відділ, який очолювали М.Лебедь та О.Луцький. Мобілізованих оунівців і симпатиків орг-ції поділили на 2 частини. В укр. документах новостворені батальйони фігурують під назвою "Дружина українських націоналістів" (група "Північ" та група "Південь"), у документах абверу вони отримали кодові назви "Спеціальний відділ "Нахтігаль"" та "Організація "Роланд"".

Набір до куреня "Н." проводився в Кракові. У столиці Генеральної губернії легіонери проходили заг. стрілец. вишкіл, який включав муштру, зброєзнавство, вивчення основ ідеології укр. націоналізму, оборони від газової атаки, надання першої мед. допомоги, орг. будови армії, військ. топографії, історії воєн, воєнної економіки та ін. дисциплін. Після закінчення першої заг. підготовки частину новобранців відправили до Німеччини, а частину вишколювали в підготовчих таборах абверу на території Лемківщини (Команча, Барвінок, Криниця, Дукля, Закопане). На вишколі укр. бійці перебували напівлегально під виглядом "Служби праці" ("Арбайтдінст"). Найбільша група зі 100 добровольців навчалася в Криниці. Саме серед них було створено хор "Соловейко", який дав життя нім. назві майбутнього батальйону – "Нахтігаль". Завершальна підготовка бійців батальйону проходила у військ. таборі в Нойгаммері разом із 1-м батальйоном спецполку абверу "Бранденбург-800".

Заг. командування куренем зі сторони німців здійснював командир 1-го батальйону полку "Бранденбург-800" Г.Герцнер, а зв'язковим офіцером був оберлейтенант Т.Оберлендер (майбутній міністр у справах переселенців в уряді ФРН). Від ОУН(б) командиром частини було призначено сотника Р.Шухевича (майбутній головнокомандуючий Української повстанської армії). Загалом командний склад "Н." був німецьким. Укр. офіцери займали посади молодших старшин і підстаршин, командуючи взводами та відділами. Ротами командували винятково нім. офіцери – фон Тун, Гоґенштайн, Міддельгауве, Шіллер.

На початку літа 1941 "Н." налічував 330 бійців і був укомплектований старшинським складом.

Завершивши навчання, батальйон "Н." отримав озброєння (легку піх. зброю) і був підпорядкований командуванню 52-го армійського корпусу. 16 червня 1941 курінь було перепідпорядковано 49-му корпусові. 18 червня 1941 "Н." прибув до містечка Ряшів (нині м. Жешув, Польща), а звідти маршем добрався до с. Панталовичі за 50 км від кордону. 20 червня 1941 із Панталовичів курінь почали передислоковувати до м. Радимно коло р. Сян за 6 км від рад. кордону. Марш на Радимно тривав 2 дні і завершився до вечора 21 червня 1941. Укр. батальйон разом із 1-м батальйоном полку "Бранденбург-800" став передовою охороною 1-ї Гірської д-зії (командир – ген. Ріттер фон Лянц). Батальйон полку "Бранденбург-800" отримав завдання наступати на рад. частину міста Перемишль, здобути прикордонні укріплення й атакувати позиції червоноармійців на пн. від Львова. "Н." повинен був іти разом з ним у передовій лінії як найближчий резерв. 22 червня о 3 год 15 хв укр. батальйон переправився через прикордонну річку Сян біля с. Волове. У прикордонних боях "Н." участі не брав, перебуваючи перші 2 дні боїв у резерві. 24 червня 1941 "Н." отримав наказ форсованим маршем відправитися в напрямку Львова. Близько півночі 29 червня 1941, діставши від оунівської розвідки підтвердження інформації про масові вбивства рад. спецслужбами в'язнів у львів. тюрмах та про вихід Червоної армії і військ НКВС з міста, командир батальйону самостійно прийняв рішення про зайняття Львова вночі з 29 на 30 червня 1941, не очікуючи на підхід осн. сил нім. армії. Перед "Н." і 1-м батальйоном полку "Бранденбург-800" було поставлене завдання зайняти у Львові електростанцію, вокзал, ратушу, водонапірні вежі та ін. стратегічно важливі об'єкти. Одна сотня "Н." дістала наказ зайняти радіостанцію, а оскільки курінь мав у своєму складі багато вояків, які знали місто, деякі відділи з нього були відправлені до тюрем для перевірки інформації про масові вбивства заарештованих. У Львів курінь "Н." увійшов зранку 30 червня о 4 год 30 хв. Бійці укр. батальйону зайняли стратегічно важливі об'єкти міста й в'язниці. Близько 6 год 30 хв 30 червня 1941 осн. маса солдатів і старшин куреня "Н." зібралася біля собору святого Юра, де їх благословив глава Української греко-католицької церкви митрополит Андрій Шептицький. О 8 год ранку солдати укр. батальйону подали до штабу інформацію про виявлення закатованих в'язнів у тюрмі на вул. Лонцького. Серед убитих, між іншими, знайшли брата Р.Шухевича Юрія. О 10 год 30 хв батальйон "Н." зібрався на площі біля міської ратуші, де відбувалися урочистості з нагоди вигнання з міста більшовиків. Протягом дня 30 червня 1941 частина бійців "Н." охороняла стратегічні об'єкти міста, а частина займалася пошуками у в'язницях закатованих родичів та знайомих. Укр. старшини "Н." зав'язали тісні контакти з похідною групою ОУН(б) (див. Похідні групи ОУН), яку очолював Я.Стецько, і включилися в підготовку зборів представників укр. громадськості міста. Близько 20-ї год вечора 30 червня 1941 представники "Н." на чолі з капеланом о. І.Гриньохом вирушили на збори до будинку т-ва "Просвіта", де вітали Акт відновлення незалежності (див. Акт Тридцятого червня 1941). За сприяння бійців укр. куреня, які несли охорону львів. радіо, текст самостійницького акта було двічі зачитано в ефірі (ввечері 30 червня і вранці 1 липня 1941). Занепокоєне активною політ. діяльністю бійців "Н.", яка йшла в розріз з офіц. політикою нацистів на окупованій укр. території, нім. командування 1 липня 1941 віддало наказ легіонерам звільнити всі стратегічні пункти Львова й передати їх під охорону новоприбулих відділів нім. поліції. Прагнучи розосередити укр. частину, щоб позбавити військ. опори щойно створений уряд задекларованої укр. д-ви, німці надали воякам "Н." тижневу відпустку, мотивуючи своє рішення необхідністю надати можливість укр. солдатам і старшинам знайти своїх родичів серед закатованих у в'язницях і поховати їх. Після завершення відпускного тижня командування Вермахту, щоб не залишати у Львові укр. військ. частини, віддало наказ "Н." 7 липня 1941 залишити місто. Перша сотня "Н." 7 липня через Золочів виїхала в напрямку Тернополя, а 8–9 липня місто покинули й ін. 2 сотні. У рад. та польс. істор. літературі тривалий час побутувала версія про причетність укр. добровольців з батальйону "Н." до розстрілів польс. інтелектуалів та єврейс. погромів у Львові на початку липня 1941. Найновіші дослідження укр. і польс. учених доводять необґрунтованість звинувачень "Н." в злочинних акціях у Львові. Документи, які є сьогодні в руках дослідників, дають підставу стверджувати, що наказ про знищення 25 львів. професорів віддав шеф СД у Ген. губернії, бригаденфюрер СС
К.-Е.Шенгарт. Пошук та розстріл інтелектуалів виконала очолювана ним "Айнзацкоманда для особливого застосування" ("Einsatzkommando zur besonderen Verwendung"; див. також Айнзатцгрупи), до якої, окрім німців, входило 6 українців-перекладачів, відібраних серед членів укр. допоміжної поліції з Ген. губернії. Очевидно, наявність у складі "айнзацкоманди" українців спричинила на довгі роки приписування цього злочину "Н.". Виявлені нім. документи також дають підставу стверджувати, що масові розстріли євреїв (було знищено 1400 осіб) в ніч з 4 на 5 липня 1941 у Львові здійснювалися нім. поліцією безпеки. Необхідно пам'ятати й про те, що з виявленням у львів. в'язницях трупів жертв НКВС львів. обивателі почали звинувачувати місц. євреїв у причетності до розстрілів. Розлючена юрба, яка складалася з люмпенізованих елементів (українців і поляків) здійснила погром єврейс. помешкань. Цілком можливо, що деякі солдати укр. батальйону "Н." з особистих переконань чи мотивів могли брати участь у репресіях проти львів. євреїв, однак немає достовірних документів, які б однозначно свідчили про участь в антиєврейс. акціях усіх бійців куреня або про віддачу наказів командуванням частини про злочинні акції.

Натомість із розсекречених 2008 документів рад. спецслужб чітко випливає, що кер-во ОУН(б) у червні–липні 1941 категорично забороняло членам орг-ції брати участь у нищенні євреїв, а звинувачення проти "Н." були сфальсифіковані 1959 за розпорядженням кер-ва Комітету державної безпеки СРСР з метою компрометації тодішнього міністра уряду ФРН – вже згаданого тут Т.Оберлендера.

Після виїзду зі Львова перші групи бійців "Н." прибули до Тернополя в 2-й половині дня 7 липня 1941. Укр. громадськість міста урочисто вітала легіонерів на ринковій площі. Осн. частина куреня "Н." дісталася до Тернополя о 15 год 9 липня 1941 й залишилася в місті на ніч. 10 липня 1941 курінь виїхав до Гримайлова, де займався організацією переправи військ і вантажів через р. Збруч. У Гримайлові була проведена реорганізація укр. батальйону. Новим командиром "Н." став капітан Ф.-В.Гайнс, одна укр. сотня була залишена в тилу, її замінила нім. рота. 13 липня 1941 "Н." переправився через р. Збруч і розпочав рух на сх. як передове забезпечення 1-ї Гірської д-зії. Через містечка Сатанів, Ярмолинці та Деражня укр. батальйон просувався до Проскурова (нині м. Хмельницький).

14 липня 1941 "Н." брав участь у штурмі рад.укріплень на старому польсько-рад. кордоні (т. зв. лінія Сталіна) і ввечері 14 липня поряд з ін. частинами вермахту ввійшов до Проскурова. У цьому місті укр. курінь перейшов під командування альпійської охоронної д-зії. 16 липня 1941 "Н." через Вовковинці, Жмеринку та Браїлів вирушив у напрямку на Вінницю. 17 липня 1941 "Н." брав участь у запеклих боях за м. Браїлів, а потім – у боях за Вінницю. За хоробрість, виявлену в боях за Браїлів і Вінницю, укр. батальйон було відзначено похвалою, а Ю.Лопатинський та о. І.Гриньох отримали Залізні Хрести 2-го класу.

З Вінниці "Н." було передислоковано до м. Юзвин (Некрасове) на двотижневий відпочинок. Там укр. старшини батальйону дізналися про те, що 17 липня 1941 А.Гітлер своїм декретом приєднав Галичину до Ген. губернії, а також про арешти лідерів ОУН(б) й невизнання Німеччиною відновленої у Львові незалежності. У такій ситуації Р.Шухевич як укр. командир батальйону надіслав до верховного командування Вермахту протест, в якому наголосив, що внаслідок "арешту нашого Уряду і Провідника Легіон не може дальше перебувати під командуванням німецької армії". Відповіддю німців став наказ від 13 серпня 1941, згідно з яким спецвідділ "Н." мав пішим маршем передислокуватися до Жмеринки. На залізничній станції курінь роззброїли (тільки старшинам лишили особисту зброю), посадили до ешелонів і під охороною нім. жандармерії вивезли до Кракова. У столиці Ген. губернії батальйон очікував на вирішення своєї подальшої долі. 22 серпня бійці батальйону були відправлені до місця передвоєн. дислокації в Нойгаммері, куди прибули 27 серпня 1941.

Наприкінці вересня 1941 легіонерам було повернено зброю й залучено до бойової підготовки. 16 жовтня 1941 укр. старшини батальйонів "Н." і "Роланд" зібралися на спільну нараду, на якій виробили звернення до нім. командування й керівників Райху, яке залишилося відоме в історії під назвою "Меморандум українського Легіону". Документ складався з 10-ти пунктів, у яких містилися вимоги відновити проголошену незалежність України, звільнити заарештованих членів ОУН, забезпечити матеріально членів родин бійців легіону, українізувати весь командний склад легіону і направити його на боротьбу з більшовиками, не вимагати від учасників легіону складати присягу на вірність Німеччині, у разі продовження служби легіону надати можливість кожному бійцеві підписати індивідуальний контракт строком на 1 рік. "Меморандум" був переданий представникові ОКВ. Відповіддю німців стало переформування легіону в частину охоронної поліції й підписання з 1 грудня 1941 індивідуальних контрактів з бійцями батальйону на 1 рік служби.

21 жовтня обидва курені об'єдналися в одну частину. На той момент легіон налічував 650 укр. солдатів і старшин. Командування укр. формуванням було покладене на майора Є.Побігущого, ад'ютантом комбата став поручник О.Орлик-Герман, заст. командира легіону і командиром 1-ї сотні призначили Р.Шухевича; сотник 2-ї сотні – Бригідер; 3-ї – поручник В.Сидор; 4-ї – поручник Павлик, капеланом куреня став о. І.Дурбак. У такому складі добровольчий легіон пробув у Франкфурті-на-Одері аж до 19 березня 1942.

Весною 1942 нім. командування вирішило перекинути укр. батальйон до тилової зони 3-ї танк. армії генерал-полк. Г.Райнгардта, підпорядкувавши його 201-й д-зії охоронної поліції генерал-лейтенанта А.Якобі. Безпосереднім шефом укр. батальйону в Білорусі став майор Шредер, командир 62-го охоронного полку (4-го полку 201-ї охоронної д-зії). Тому в спец. літературі укр. легіон, який не отримав порядкового номера, здебільшого називають 201-м батальйоном охоронної поліції, хоча самі бійці називали свою частину "Курінь імені Євгена Коновальця".

Дата від'їзду була призначена на 19 березня 1942. Частина одержала польові кухні, амуніцію, номер польової пошти та нове обмундирування – звичайну поліційну уніформу (без жодних укр. відзнак). Мундири – сіро-блакитного кольору з коричневими комірцями та манжетами, обшитими світло-зеленими опасками, штани пошиті із зеленого сукна. На комірцях носилися поліційні петлиці у вигляді подвійних сріблястих котушок із зеленими просвітами. На лівому рукаві мундира по середині плеча нашивали відзнаки нім. поліції – вишитий зеленим шовком орел, обрамлений вінком із дубового листя, у кігтях орла – коло з вишитою в середині чорними нитками свастикою. З таким самим орлом були й кокарди на традиційних срібно-блакитних поліційних пілотках. Доповнював уніформу пояс із відчеканеною на блясі свастикою та написом по колу: "З нами Бог". Офіцерських відзнак у батальйоні не використовували аж до літа 1942.

У Білорусі 201-й укр. батальйон не був сконцентрований в одному місці. Солдати його чотами й сотнями розсіювалися по різних опорних пунктах. Так, 2-га сотня сотника Бригідера служила в м. Боровки при штабі куреня, одночасно охороняючи великі склади амуніції та зброї, а ін. частини перебували в Лепелі, Бойчеково, Комені, Жарах, Воронежі (білорус. село, біля р. Березина), Борисові, Велівщині, Боженковичах та ін. дрібних поселеннях.

Після приїзду до Білорусі курінь отримав завдання – охороняти мости на ріках Березина та Зх. Двіна. Для цього легіон розташували на просторі уявного квадрата зі сторонами по 50 км. Відділам, які перебували в містечках (там гол. чин. квартирували чоти після боїв у лісах), було також доручено охороняти місц. нім. адміністрацію. Крім того, до обов'язків українців належало постійне прочісування лісових масивів для виявлення й знешкодження партизан. баз і таборів. Кожна сотня легіону охороняла відведений їй квадрат, сторони якого мали по 12 км, окрім 2-ї сотні, що завжди залишалася при штабі, 3-тя сотня поручника В.Сидора була на пн. зони відповідальності укр. батальйону, 1-ша сотня Р.Шухевича – у центрі, 4-та – поручника Павлика – на півдні.

Наприкінці листопада 1942, коли добігав до кінця термін річного контракту легіонерів з нім. командуванням, офіцери-українці провели нараду, на якій вирішували максимально обмежити активну участь батальйону в нім. військ. акціях, щоб уникнути подальших втрат (за 9 місяців перебування в Білорусі легіон втратив 49 осіб убитими і 40 пораненими).

1 грудня 1942 бійці батальйону відмовилися продовжувати контракт із німцями. Від 5 грудня 1942 до 14 січня 1943 тривало перевезення укр. добровольців з Білорусі до Львова. У Львові рядових учасників батальйону звільняли, а офіцерів-українців заарештовували й утримували в ув'язненні до квітня 1943.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Дружини українських націоналістів у 1941–1942 рр. (спогади комбатантів). Мюнхен, 1953
  2. Побігущий-Рен Є. Мозаїка моїх споминів. Мюнхен–Лондон, 1982
  3. У лавах дружинників: спогади учасників. Денвер, 1982
  4. Кальба М. "Нахтігаль" (курінь ДУН) у світлі фактів і документів. Денвер, 1984
  5. Його ж. Дружини українських націоналістів. Детройт, 1992
  6. Трофимович В.В. Історія військових формувань ОУН (1939–1942 рр.). Львів, 1994
  7. Кальба М. Ми присягали Україні: ДУН 1941–1943. Львів, 1999
  8. Патриляк І.К. Легіони українських націоналістів (1941–1942): Історія виникнення та діяльності. К., 1999
  9. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). Львів, 2003
  10. Патриляк І.К. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. К., 2004
  11. Кальба М. ДУН в розбудові УПА. Тернопіль, 2005
  12. Motyka G. Ukraińska partyzanka 1942–1960. Warszawa, 2006
  13. Патриляк І.К. Діяльність Р. Шухевича в Українському легіоні (1941–1943 рр.). В кн.: Український визвольний рух, зб. 10. Львів, 2007
  14. В'ятрович В. Як утворилася легенда про Nachtigall. "Дзеркало тижня", 2008, № 6, 16–22 лютого (http://www.dt.ua/3000/3150/ 62036)
  15. Галузевий державний архів Служби безпеки України, ф. 65, спр. С-9079, т. 50, арк. 129–131 (документ Проводу ОУН(б) щодо участі членів організації у вбивствах євреїв)
  16. Галузевий державний архів Служби безпеки України, ф. 1, оп. 4 (1964 р.), спр. 3, т. 5, арк. 55 (вказівка заступника начальника 2-го головного управління КДБ при РМ СРСР Ф. Щербака щодо компроментації "Нахтігалю")
  17. Галузевий державний архів Служби безпеки України, ф. 1, оп. 4 (1964 р.), спр. 3, т. 5, арк. 80 (довідка Управління КДБ при РМ УРСР по Хмельницькій області про відсутність інформації щодо злочинів "Нахтігалю")
  18. Галузевий державний архів Служби безпеки України, Там само, арк. 83 (довідка Управління КДБ при РМ УРСР у Львівській області про згоду окремих громадян дати фальсифіковані свідчення щодо злочинів "Нахтігаль")
  19. Web: http://www.OUN-UPA.org.ua
  20. http://www.posuk-Lviv.okg.ua
  21. http://www.cun.org.ua
  22. http://www.upa.in.ua
  23. http://www. cdvr.org.ua.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АБВЕР
  • АЙНЗАТЦГРУПИ
  • АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941
  • БРАЇЛІВ
  • БРАНДЕНБУРГ-800
  • ДЕРАЖНЯ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ГРИМАЙЛІВ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР ТА КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УРСР
  • КРАКІВ
  • ЛЕБЕДИНЕЦЬ МИХАЙЛО МУСІЙОВИЧ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛОПАТИНСЬКИЙ ЮРІЙ
  • ЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН
  • РОЛАНД
  • САТАНІВ - СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ
  • ШЕПТИЦЬКІ
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • СОБОР СВЯТОГО ЮРА У ЛЬВОВІ
  • СРІБЛЯНИК
  • СТЕЦЬКО ЯРОСЛАВА ЙОСИПІВНА
  • СИДОР ВАСИЛЬ
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • ВЕРМАХТ
  • ВЕРСАЛЬСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
  • ВІННИЦЯ
  • ВОВКОВИНЦІ
  • ЯРМОЛИНЦІ
  • ЖМЕРИНКА
  • ЗОЛОЧІВ

  • Пов'язані терміни:
  • БРАНДЕНБУРГ-800
  • ГРИНЬОХ ВСЕВОЛОД
  • КОХ ГАНС
  • ЛОПАТИНСЬКИЙ ЮРІЙ
  • ЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • РОЛАНД
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • СИДОР ВАСИЛЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)