ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Ворончук О.І. ОСТРОЗЬКИЙ Василь-Костянтин Костянтинович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ostrozkyj_V (останній перегляд: 21.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ

ОСТРОЗЬКИЙ Василь-Костянтин Костянтинович (1526 або 1527 – 29.02.1608) – князь, магнат, воєн., політ. і культ. діяч. Молодший син великого гетьмана литов. кн. К.Острозького від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. Названий при народженні Василем, з 1540-х рр. став уживати "князівське" ім'я Костянтин, тому в літературі фігурує під подвійним ім'ям Василь-Костянтин. Після смерті батька (1530) виховувався під материнською опікою в м. Турів. Визнаний королем польс. і вел. кн. литов. Сигізмундом I Старим повнолітнім, у 15 років (1541) вступив у публічне життя. Після смерті старшого брата по батькові – Іллі (1539) – розпочав (1540) багаторічну виснажливу боротьбу за повернення батькової спадщини спочатку з братовою дружиною Беатою Костелецькою, а потім її другим чоловіком – Ольбрахтом Лаським, котрому вона відписала (1565) не тільки маєтки, що дісталися їй від першого чоловіка, але й маєтки своєї доньки від першого шлюбу – Галшки (Єлизавети). Боротьба завершилася 1574, коли за декретом польс. короля Генріха Валуа за Галшкою були визнані спадкові права як на її власні, так і на материнські маєтки, а вона на знак вдячності за моральні та матеріальні збитки, понесені дядьком під час їх повернення, відписала всі маєтки йому та його сину кн. Янушу Острозькому. Значні володіння в перемишльській, галицькій, львівській землях, Тарнів з селами у Малопольщі та маєток Рауденіца в Чехії дісталися О. після смерті дружини. Незважаючи на те, що йому не вдалося вступити у володіння чеською спадщиною через захоплення її ін. претендентами, він зосереджував у своїх руках найбільший домен, до котрого лише на Волині входила 1/3 її поселень. Як володимирському старості йому належали маєтки цього староства (з 1559), виключаючи 1580–88, коли уряд володимирського старости тримав його син Костянтин. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. активно набував маєтки на Київщині. Вважався одним із найбагатших магнатів укр. земель Речі Посполитої, сам називав себе "Dei gratia in Volinia dux Ostrocensis".

Військ. службу розпочав у 18-річному віці (1543–44) під началом маршалка Волин. землі кн. Ф.Сангушка, загартовуючись і набуваючи військ. ремесла в битвах з татарами. 1550 був призначений володимирським старостою і маршалком Волин. землі. Зосереджував у своїх руках велику владу: йому підлягали місц. старости, очолював посполите рушення, керував шляхетськими з'їздами Волин. землі та Брацлавщини, територія якої входила (до 1569) до Волині. Наприкінці 1559 дістав уряд київ. воєводи, на котрому залишався до кінця свого життя. Протягом майже 50-ти років як київ. воєвода боронив пд.-сх. кордони укр. земель і виявив неабиякі дипломатичні й військ. здібності в боротьбі з татарами, не раз (1574, 1575, 1577, 1578, 1589, 1593, 1594) відбиваючи їх напади. Під час наїзду 1578 був оточений в Острозі і, не діставши допомоги, маючи лише своє власне, недостатнє для відсічі військо, змушений був домовлятися з крим. ханом Мегмед-Гіреєм II і виплатити 3 тис. дукатів власних грошей, аби врятувати від погрому Київ. Був речником створення європ. антитурец. ліги. Брав участь у походах на Москву. Очолював шляхетське ополчення під час повстання козаків на чолі з К.Косинським (1591–93). На конвокаційному сеймі (1587) називався в числі можливих претендентів на королів. престол.

Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київ. воєвода – Київщини до Королівства Польського.

Був меценатом освіти та к-ри, протектором православ'я: мав вплив на заміщення церк. посад, надав багато фундушів на правосл. церкви і монастирі, виступав за необхідність внутр. реформи правосл. церкви та покращення рівня освіт. підготовки правосл. духовенства. У родовому маєтку Острозі заснував перший в Україні вищий навч. заклад – слов'яно-греко-лат. школу (1576; див. Острозька академія). Запросив до Острога І.Федорова, відкрив друкарню (1578–1608; див. Острозька друкарня), перетворив свій маєток на справжній науково-культ. осередок. О. відзначався толеранцією в питаннях віри і в принципі був за єднання церков, але уявляв собі унію церковну у вселенському масштабі, тому рішуче виступив проти Берестейської церковної унії 1596, котра об'єднувала церкви в межах лише однієї д-ви. 24 червня 1595 у відозві до православних викривав дії митрополита Михайла Рогози і єпископів як відступників від віри батьків і закликав до опору унії. У травні 1599 взяв участь у з'їзді протестантів і антиуніатів у Вільні (нині м. Вільнюс) і підписав акт конфедерації.

Від шлюбу (1553) з донькою великого коронного гетьмана Я.Тарновського – Софією (п. 1570) – мав 3-х синів: Януша (1554–1620), Костянтина (н., імовірно, 1555–1588), Олександра (1570–1603) та двох доньок: Єлизавету (п. 1599) й Катерину (1560–79).

П. у м. Острог і був похований у замковій церкві.

Дж.: Archiwum książąt Lubartowiczów-Sanguszków Sławucie, t. 4. Lwów, 1890; Biblioteka Zakładu Narodowego imenia Ossolińskich Polskiej Akademii Nauk, Dział Rękopisów, nr. 3669/II.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Домбровский В. Острожская старина. "Киевлянин", 1840
  2. Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 7. Lipsk, 1841
  3. Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiem księstwie Litewskiem w XV–XVI wieku. Warzsawa, 1883
  4. Лебединцев К. К портрету князя К. Острожского. "Киевская старина", 1883, № 11
  5. Wolff J. Senatorowie i dignitarze Wielkiego księstwa Litewskiego: 1386–1795. Kraków, 1885
  6. Максимович М. Письма о князьях Острожских к графине А.Д. Блудовой. К., 1886
  7. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895
  8. Уманец Ф.М. Князь Константин-Василий Острожский. "Русский архив", 1904, № 4, кн. 1
  9. Власьев Г.А. Князья Острожские и Друцкие. "Известия Русского генеалогического общества" (СПб.), 1911, вып. 4
  10. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materiały do historyi Wołynia. Kraków, 1913
  11. Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь. Пг., 1915
  12. Костомаров М. Князь Константин Константинович Острожський. В кн.: Історія України в життєписях визначнійших єї дїячів. Львів, 1918
  13. Znosko P.K. Knjaz Konstantin Ostroskij. Warszawa, 1933
  14. Lewicki K. Książe Konstanty Ostrogski a unia brzeska. Lwów, 1933
  15. Його ж. Książęta Ostrogscy w służbie Rzeczypospolitej. "Rocznik Wołyński" (Równe), 1938, t. 7
  16. Власовський І. Князь К.К. Острозький – знаменитий патрон і оборонець православія в історії українського народу. Нью-Йорк, 1958
  17. Іларіон, митрополит (Огієнко). Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Вінніпег, 1958
  18. Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Konstanty. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 24/1, zesz. 100. Wrocław–Warszawa–Krakó–Gdańsk, 1979
  19. Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 6–7. К., 1995
  20. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525 – 1608) wojewoda kijowski i marszałek ziemi wołyńskiej. Toruń, 1997
  21. Яковенко Н. Василь (Костянтин) Острозький. В кн.: Історія України в особах: Литовсько-польська доба. К., 1997
  22. Ворончук І. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року). К.–Старокостянтинів, 2001
  23. Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. Toruń, 2002.

Посилання:
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • ДУКАТ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ФЕДОРОВ ІВАН
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОСИНСЬКИЙ КРИШТОФ
  • КИЇВ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МАГНАТИ
  • МАРШАЛОК
  • МЕГМЕД-ҐЕРЕЙ II СЕМІЗ (ГЛАДКИЙ)
  • МОСКВА
  • ОСТРОГ
  • ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ
  • ОСТРОЗЬКА ДРУКАРНЯ
  • ОСТРОЗЬКИЙ КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ЯНУШ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РАГОЗА МИХАЇЛ
  • СТАРОСТВО
  • СИГІЗМУНД I СТАРИЙ
  • ТАРНОВСЬКИЙ ЯН
  • УНІЯ ЦЕРКОВНА
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БРОНЕВСЬКИЙ МАРТИН
  • ДЕРМАНСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ЄМІЛЬЧИНЕ
  • ГАРАБУРДА МИХАЇЛ
  • ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ
  • ХРЕБТОВИЧІ-БОГУРИНСЬКІ
  • КНЯГИНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КУРЦЕВИЧІ
  • КИПРІЯН
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • ЛЬВІВСЬКЕ БРАТСТВО, СВЯТО-УСПЕНСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО У ЛЬВОВІ, ЛЬВІВСЬКА СТАВРОПІГІЯ
  • ЛЯТОС (ЛЯТОШ) ІВАН
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • ЛЮБОМИРСЬКИЙ ЄЖИ-СЕБАСТІЯН
  • ЛЖЕДМИТРІЙ I
  • МАЛЮШИЦЬКІ
  • МАМОНИЧІ, КУЗЬМА І ЛУКАШ
  • МОЩЕНИЦЬКІ
  • МОТОВИЛИ
  • МУЗЕЙ СТАВРОПІГІЙСЬКОГО ІНСТИТУТУ
  • НЄМЦЕВИЧ ЮЛІАН-УРСИН
  • ОБУХІВ
  • ОСТРОГ
  • ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ
  • ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ
  • ОСТРОЗЬКА ДРУКАРНЯ
  • ОСТРОЗЬКІ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ЯНУШ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПАЛІНОДІЯ
  • ПЕРЕСТОРОГА
  • ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ
  • ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛТАВСКИЕ ЕПАРХИАЛЬНЫЕ ВЕДОМОСТИ
  • РАДЗИВІЛЛ КРИШТОФ, КРИШТОФ РАДЗИВІЛЛ ПЕРУН
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РАГОЗА МИХАЇЛ
  • РУССКИЙ БИОГРАФИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ
  • РУЖИНСЬКІ
  • СМОТРИЦЬКІ ДРІБНОШЛЯХЕТСЬКИЙ РІД
  • СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ ДАНИЛОВИЧ
  • СОКАЛЬСЬКА БИТВА 1519
  • СТАРОКОСТЯНТИНІВ, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОВОЛЬСЬКИЙ ШИМОН
  • ТАРНОВСЬКИЙ ЯН
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ
  • ВАСИЛІЙ ІІІ ІВАНОВИЧ
  • ЗАГОРОВСЬКИЙ МОНАСТИР РІЗДВА БОГОРОДИЦІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)