ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ШТУНДИЗМ

  Бібліографічне посилання: Любащенко В.І. ШТУНДИЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shtudyzm (останній перегляд: 17.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШТУНДИЗМ

ШТУНДИЗМ (нім. Die Stunde — година) — пієтичний рух у протестантизмі, започаткований у 1820—30-х рр. на Пд. Росії серед нім. колоністів (лютеран, реформатів, менонітів). Назва пов’язана з практикою читання та обговорення Біблії зазвичай у спеціально відведений час та в "домашніх церквах" (групах віруючих). Перші читання розпочали в колоніях Рорбах (нині с. Новосвітлівка Веселинівського р-ну Миколаїв. обл.) і Вормс (нині с. Виноградне Березівського р-ну Одес. обл.) переселенці з Вюртемберга (Німеччина), де на поч. 17 ст. частина лютеран, розчарованих формалізмом церк. життя, схоластичним богослов’ям і занепадом християн. моралі, прийняла ідеї пієтизму (лат. pietas — благочестя), заснувавши домашні групи на зразок "collegia pietatis" Ф.-Я.Шпенера.

Філіпп-Якоб Шпенер (1635—1705), пастор у Страсбурзі (нині місто у Франції), Франкфурті-на-Майні і Дрездені (обидва міста в Німеччині), бажаючи піднесення духовно-етичного потенціалу лютеранства, обґрунтував у своїх творах "Сердечна потреба в богоугодних реформах істинних євангелічних церков" ("Pia Desideria", 1688) і "Теологічні роздуми" (1700) програму відновлення первісного духу Реформації. Це пріоритет живої віри як особистого переживання Бога, практичного християнства — як служіння ближньому, дослідження Біблії та кер-во нею в приватному і сусп. житті, участь рядових віруючих у церк. служінні, повернення духу свободи в церк. життя. Погляди Ф.-Я.Шпенера були, фактично, спробою радикальної реформи лютеранської церкви, його гуртки — своєрідною "церквою в Церкві", тому пієтисти зазнали переслідувань, найбільш непоступливі вдалися до еміграції, впливаючи на ін. протестантські громади (реформатський пієтизм у Голландії, методизм в Англії, гарнгутери в Саксонії). Пієтичні групи лютеран, реформатів, менонітів у царській Росії (передусім на землях сучасних України, Білорусі, Польщі) з’явилися наприкінці 18 ст. разом із нім. колоністами, які прибули завдяки маніфесту рос. імп. Катерини II "Про дозвіл всім іноземцям, що в Росію в’їжджають, поселятися, в яких губерніях вони побажають, і про даровані їм права" (1763). Німецьким колоністам, запрошеним для госп. освоєння багатих пд. земель, надавалося чимало пільг і гарантувалася свобода віросповідання.

До серед. 19 ст. пд. землі України стали центром лютеранського, реформатського, менонітського пієтизму та діяльності європ. місіонерів. Найбільш відомими були представники Базельської реформатської місії Йоганн і Карл Бонекемпери (перекладачі рос. мовою збірки духовних псалмів під назвою "Приношення православним християнам"), у 2-й пол. 19 ст. — баптистські місіонери, зокрема засновник Гамбурзької місії Йоганн Онкен, укладач "Гамбурзького сповідання віри баптистів" (1872), перекладеного рос. баптистом Василієм Павловим. І саме в Пд. Україні цього періоду започаткувався новопієтичний рух: його прихильники оголосили про вихід зі своїх церков, заснувавши автономні громади на принципах заг. братерства і вільного тлумачення Біблії. Новопієтисти, братські меноніти, баптисти захопили своїми проповідями чимало нім. колоністів, знайшовши відгук у середовищі духовних християн (духобори, молокани), які з кінця 18 ст. оселялися в Таврійській губернії, а також місц. селян, ремісників, колиш. військових.

Першим укр. штундистом вважають селянина Івана Онищенка (бл. 1815 — 1892), який 1845—50 відвідував зібрання нім. колоністів. Перші групи штундистів фіксують 1859—63 в Одес. пов. Херсон. губ., а позацерк. хатні читання Біблії, що привернули увагу місц. православних, — 1870 і 1871, коли в селах Основа, Ігнатівка і Костянтинівка відбулися молитовні зібрання, проведені Михайлом Ратушним і Герасимом Балабаном. Ці події започаткували Ш. серед українців і росіян. Майже одночасно новий осередок Ш. виник в Єлизаветградському пов. Катеринославської губернії (села Карлівка і Любомирка, тут відомі штундисти Іван Рябошапка, Юхим Цимбал, Трифон Хлистун). 1870—80 Ш. поширився у Київській губернії (села Чаплинка і Косяківка Таращанського пов., штундисти Гарасим Балабан-Вітенко та Іван Лясоцький).

У 1880-х рр., за реєстром Т.Зіньківського, громади штундистів існували в багатьох повітах: Одеському (в 36 населених пунктах), Тираспільському (4), Ананьївському (13), Єлизаветградському (31), Олександрівському (5), Київському (3), Звенигородському (12), Сквирському (7), Таращанському (18), Чигиринському (4). У цей період Ш. проник на сх. периферію укр. етнічного ареалу (у Воронезьку і Курську губернії, Область Війська Донського, на Кубань, у Ставрополля). На Волині рух охопив Житомирський, Острозький і Рівненський повіти, а також містечка Черняхів, Горошки і Полонне, села Пекарщина і Войтівці Старокостянтинівського пов.; тут лідером штундистів був "запасний солдат" Петро Василюк.

Саме зі Ш. вийшли перші укр. баптисти: офіц. датою народження баптизму в Україні вважають 1867, коли під впливом Юхима Цимбала водне хрещення за вірою прийняли штундисти села Карлівка Трифон Хлистун та Іван Царенко, які створили тут першу баптистську групу.

Прихильники Ш. відмовлялися від церк. обрядів, агітуючи односельців на вихід із православ’я, поширювали засади протестантського вчення і соціально-утопічні ідеї. Це спричинило виступ проти нововірців церк. і світської влади. 1894 видано "Закон про визнання штундизму особливо шкідливою течією і практику його застосування", яким заборонено зібрання і проповідь штундистів, а також розпочато проти них тривалі і жорстокі репресії. Лише маніфест рос. імп. Миколи II "Про зміцнення начал віротерпимості" (1905) надав право "інославним християнам" на свободу віросповідання. 1906 проголошено новий указ "Про порядок утворення і діяльності старообрядницьких і сектантських громад і про права та обов’язки осіб, що входять до складу громад старообрядницьких толків і відокремлених від православ’я сектантів". За ним реліг. меншинам, зокрема протестантам, дозволялося здійснювати свої обряди і заснувати нові спільноти, їхнім лідерам, що були віддані на "перевиховання" в монастирі, заарештовані або вислані до Сибіру, — повернутися додому; батьки-штундисти могли забрати із сирітських домів дітей, відібраних владою.

Утім, до поч. 20 ст. Ш. уже зазнав значного впливу баптизму та євангельського християнства (див. Євангельські християни); чимало молодих вихідців із штундистських родин були охрещені в цих громадах, поповнивши кадровий ресурс пізнього протестантизму. Сучасні євангельсько-баптистські церкви в Україні вважають "малоросійський" Ш. своїм попередником, що спричинився до євангельського пробудження 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст.

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Нечаев П. Пиетизм и его историческое значение. М., 1873
  2. Ritschl A. Geschichte des Pietismus, Bd. 1—4. Bonn, 1880—86
  3. Ушинский А.Д. Вероучение малорусских штундистов, разработанное на основании Священного Писания. К., 1883
  4. Рождественский А. Южнорусский штундизм: исследование. СПб., 1889
  5. Зіньківський Т. Штунда: українська раціоналістична секта. В кн.: Писання Трохима Зіньківського, т. 2. Львів, 1896
  6. Brown J. The Stundists: The Story of a Great Religions Revolt. London, 1893
  7. Недзельницкий И. Штундизм, причины его появления и разбор учения. СПб., 1899
  8. Алексий (Дородницын). Религиозно-рационалистическое движение на Юге России во 2-й половине XIX ст. Казань, 1909
  9. Штундо-баптизм в России: исторический очерк и характеристика этого религиозного движения. К., 1911
  10. Клибанов А.И. История религиозного сектантства в России (60-е гг. XIX в. — 1917). М., 1965
  11. Stoeffler E. The Rise of Evangelical Pietism. Leiden, 1965
  12. Жабко-Потапович Л. Христове світло в Україні. Чикаго, 1991
  13. Diedrich H.-С. Siedler, Sektierer und Stundisten: Die Entstehung des russischen Freikirchentums. Berlin, 1997
  14. Савинский С. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии, ч. 1 (1867—1917). СПб., 1999
  15. Коваленко Л. Облако свидетелей Христовых. К., 2006

Посилання:
  • БАПТИЗМ В УКРАЇНІ
  • БІБЛІЯ
  • ЧЕРНЯХІВ
  • ДУХОБОРИ, ДУХОБОРЦІ
  • ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КУБАНЬ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МОЛОКАНИ
  • МИКОЛА II
  • ПОЛОННЕ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ХЕРСОНСЬКІ ЄПАРХІАЛЬНІ ВІДОМОСТІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)