ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

 Дивись також:Енциклопедія історії України (1)
ОЛЕКСАНДР ІІІ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. ОЛЕКСАНДР ІІІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Oleksandr_III (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОЛЕКСАНДР ІІІ

ОЛЕКСАНДР III, Олександр III Олександрович (26.02.1845–20.10. 1894) – імператор Російської імперії з 2 березня 1881. 2-й син рос. імп. Олександра II й імператриці Марії Олександрівни. Н. в м. Санкт-Петербург. Як великий князь готувався до військової кар'єри. Його вихованням займався генерал-ад'ютант Б.Перовський, відомий професор-економіст Московського університету О.Чівільов, під кер-вом яких отримав загальну та спеціально-військ. освіту в межах програми Академії Ген. штабу. Капітан М.Драгомиров викладав курс тактики і військ. історії, академік Я.Грот – рос. та нім. мови. Політ. і правові науки йому читали кращі професори столичних ун-тів, зокрема К.Побєдоносцев і С.Соловйов. Уже після закінчення курсу наук у двадцятирічному віці, після призначення його спадкоємцем престолу (12 квітня 1865), приступив до поглибленого теор. навчання, яке поєднував із виконанням держ. завдань. Очолював к-т надання допомоги голодуючим (1868). Був отаманом козац. військ, канцлером Гельсінгфорського ун-ту (Фінляндія). Брав участь у засіданнях Держ. ради Рос. імперії і Комітету міністрів Російської імперії та тих к-тів, що їх створював імп. Олександр II для боротьби з радикальними рухами. Під час російсько-турецької війни 1877–1878 командував Рущукським військ. загоном.

1866 одружився з нареченою покійного брата Миколи, донькою датського короля Крістіана IХ Глюбсбурга Дагмарою, яка отримала в Росії ім'я Марії Федорівни. Їхні діти: Микола (спадкоємець престолу, майбутній рос. імп. Микола II), Георгій, Ксенія, Михайло, Ольга.

За політ. переконаннями був консерватором, дотримувався ідеї недоторканності самодерж. влади, збереження традиційних устоїв рос. ладу, використання репресивних методів боротьби з антисамодерж. рухом. Ще до вступу на престол навколо нього як спадкоємця престолу в його резиденції – Анічковому палаці почала формуватися "русская партия" незадоволених реформаторською програмою, з формуванням політ. альтернативи офіц. курсові імп. Олександра II. У проголошеному 29 квітня 1881 маніфесті О. III (автор – К.Побєдоносцев) окреслив курс внутр. політики, яка спиралася на романтичні слов'янофільські ідеї братів Аксакових, держ. націоналізм М.Каткова з націоналістичною риторикою обер-прокурора Найсвятішого Синоду К.Побєдоносцева про нар. характер самодержавства. Ішлося про потребу його зміцнення за допомогою політики держ. протекціонізму в пром-сті та общинного землеволодіння на селі. Відкидалася і засуджувалася навіть у майбутньому ідея конституційного правління та представницьких установ при самодержцеві, як і всі ін. ліберальні та демократ. течії і принципи попереднього імператора. Підтримавши реакційний курс К.Побєдоносцева, О. III спрямував його проти схваленого Олександром II напередодні замаху урядового повідомлення про створення особливих законодавчих комісій за участю представників від дворянства, земств та міст для обговорення проектів наступних реформ (т. зв. конституція Лорис-Меликова). В результаті зі складу міністерського корпусу вийшли ліберальні міністри, які виступали за продовження реформ, зокрема міністр фінансів О.Абаза, військ. міністр Д.Мілютін, міністр нар. освіти А.Сабуров. Вел. кн. Костянтин Миколайович як глава ліберальної опозиції був звільнений з посади міністра Мор. відомства. Для боротьби з революц. рухом О. III підтримав заснування в складі МВС "Священної дружини" (пропозиція С.Вітте), яка б боролася проти революц. руху й охороняла царську родину від замахів народників. Розглядалися проекти скликання Земського собору, що існував у допетровський період, представницького органу при імператорові, який би формувався на основі прямих виборів від селянського, землевласницького, купецького та духовного станів. Проект "конституції Лорис-Меликова" було замінено проектом "конституції Ігнатьєва", в якому вже не йшлося про представницький орган. Натомість офіц. характеру набула теорія необмеженого "народного самодержавства" як самобутньої форми держ. управління, притаманної лише Росії, що полягала в єднанні царя з народом, у служінні самодерж. монархові. Ідея "народного самодержавства" без посередництва представницького зібрання, бюрократії та інтелігенції, на думку її авторів та послідовників, мала сприяти зміцненню верховної влади.

Для попередження розгортання радикальних рухів видано положення від 14 серпня 1881 про запровадження посиленої і надзвичайної охорони, унаслідок чого місц. поліція ігнорувала права і громадян. свободи населення багатьох областей Росії. У діяльності вищих держ. установ О. III ішов проти принципів Олександра II. Обмежувалися функції Держ. ради Рос. імперії, де засідало багато ліберальних чиновників, й обговорення законів відбувалося в Раді міністрів Рос. імперії. К-т міністрів Рос. імперії, аби зменшити роль Правительствуючого Сенату, в якому також переважали ліберально помірковані сановники, виступав у ролі вищої суд. інстанції. І все ж таки Держ. рада Рос. імперії, як і вся вища бюрократія, обмежувала самодерж. владу імператора, змушуючи його відмовлятися від багатьох своїх намірів.

Розпочаті Олександром II ліберальні реформи – земська реформа 1864 і міська реформа 1870 – переглядалися, і найперше – судова реформа 1864. К.Побєдоносцев підготував проект нової суд. реформи зі скасуваням суду присяжних засідателів, гласності судочинства, адвокатури, незмінності суддів на посадах. Однак Держ. рада Рос. імперії загальмувала його розгляд. Одним із наслідків стало запровадження цензу для присяжних засідателів на користь представників дворянського стану. А також створення 1889 інституту земських дільничних начальників, яким передавалися функції мирових суддів.

Реформі місц. управління передувала діяльність позавідомчої комісії під головуванням статс-секретаря М.Каханова, до складу якої ввійшли представники різних мін-в та науковці, за участю відомих земських і громад. діячів, які повинні були запропонувати досконалішу форму організації місц. влади. Помірковано-ліберальні настрої її членів, зокрема пропозиція створити нову адм.-тер. одиницю – всестанову волость, були засуджені верховною владою, й комісія, не закінчивши роботи, припинила діяльність. Піддавалися перегляду такі принципи місц. самоврядування, як виборність, всестановість, ішлося про повне його підпорядкування держ. владі шляхом насадження держ. контролю й опіки. Земські дільничні начальники наділялися сильною й самовільною владою над органами самоврядування. Нове земське положення, запроваджене 1890, ліквідувало елементи самостійності і незалежності земств від бюрократичної влади, згідно з ним земські управи вводилися в систему держ. установ, а земські зібрання підпорядковувалися контролю губернаторів. Всестановий принцип замінювався становим з переважанням дворянського землевласницького елементу. Здійснено спробу змінити 1892 й міське самоврядування, у результаті чого скорочувалася чисельність міських дум та обмежувалися їхні повноваження. Будь-яке рішення міської думи набувало практичного втілення лише в разі схвалення його губернатором. Підвищено майновий ценз для участі у виборах, унаслідок чого виборчого права позбавлялися дрібні власники торговельно-пром. закладів, прикажчики.

У галузі освіти відбувся відступ від ліберальних статутів 1860-х рр. В основі нового курсу покладено ідею підпорядкування науки держ. потребам. Заг. університетський статут 1863 замінено новим статутом 1884, який проголошував ун-ти держ. установами, а професорів – посадовими особами, підвідомчими міністрові нар. освіти. Університетська автономія ліквідовувалася, урізалися права університетських рад, і на зміну виборному приходив принцип призначення ректорів, професорів та деканів. Практично кер-во ун-тами перебирав на себе держ. чиновник, попечитель навчального округу. Зросла роль інспекторів студентів і педелів, ліквідовано університетський суд. Програми викладання на юрид. і філол. ф-тах тенденційно спрощувалися. Продовжувала зміцнюватися класична г-зія, куди, як і в реальні уч-ща, доступ вихідців із нижчих станів обмежувався. Військ. г-зії, створювані під час військових реформ 1860–1870-х років, були перетворені на кадетські корпуси старого типу. Найсвятіший Синод почав підпорядковувати початкову освіту церк. управлінню, відкриваючи церковно-парафіяльні школи при церквах у тих селах, де їх не було раніше. Запроваджувався нагляд інспекторів нар. уч-щ за земськими школами відомства мін-ва нар. освіти.

Переглянуто цензурний статут й запроваджено "тимчасові" правила від 27 серпня 1882, згідно з якими періодичні видання узалежнювалися від МВС, зменшувалася гласність через обмеження громадськості висловлювати в пресі свої думки.

В екон. політиці О. III зосередився на зміцненні ролі держ. структур, зокрема, 1889 створено департамент залізниць у мін-ві фінансів, який керував їх будівництвом та викуповував у казну приватні залізниці. Верховна влада підтримала програму міністра фінансів М.Бунге, спрямовану проти вільної торгівлі, з організованим дрібним кредитом для сел. госп-в. 1886 прийнято закони про переведення державних селян з оброку на викупні платежі. Викуп землі набув обов'язкового характеру з пониженням розміру викупних платежів до 20 % відносно проголошених у положенні від 19 лютого 1861, і селяни почали отримувати кредити в спеціально створеному Сел. поземельному банку з 38-ма відділеннями по всій Росії (1882). Тоді ж були підготовлені правила про переселення селян на незайняті землі. Засновано 1885 держ. банк для переоблаштування дворянських госп-в. Під держ. нагляд були взяті міські і громад. банки, що вело не лише до впорядкування банк. справи, а й до гальмування її розвитку. Засуджувалася кругова порука, хоча її і не було скасовано. Неврожаї 1883 і 1885 спонукали до посилення ролі д-ви в регулюванні хлібної торгівлі, зокрема введення хлібних тарифів, було підвищено розмір мита для товарів, що ввозилися. Для сприяння пром. розвиткові 1891 запроваджено новий митний тариф. До Держ. ради Рос. імперії внесено і схвалено, незважаючи на протести К.Побєдоносцева, закон про скасування подушного податку (1883), що стало важливим кроком у заміні станового оподаткування майновим цензом. Для погашення нестачі в держ. бюджеті збільшувалися поземельні збори з колиш. держ. селян на 45 % під приводом їхнього переведення з оброку на викуп (1886), підвищено акциз на спирт. У кінцевому підсумку кошти надходили від тих же податних станів, хоча частина податкового тягаря перекладалася також і на заможні прошарки сусп-ва, зокрема через запровадження закону про податок на спадок (1882) та на цінні папери (1885). У фінансовому відношенні Росія за О. III переживала значні труднощі через слабкий розвиток нац. пром-сті. Для зміцнення курсу рубля мін-во фінансів вдалося до запровадження зовнішніх і внутрішніх позик та введення нових податків на предмети першої необхідності, такі як сірники й гас. Міністр фінансів І.Вишнеградський, котрий замінив М.Бунге, вдався до співпраці з представниками крупних рос. підприємців і провадив інтенсивне буд-во залізниць.

Запроваджувалося фабрично-заводське законодавство, згідно з яким набували чинності правила найму і звільнення робітників, умови виплати заробітної платні, із забороною натуральної форми розрахунків, запроваджено контроль за накладанням штрафів, а також за використанням праці малолітніх. Для нагляду за дотриманням цих заходів створено фабрично-заводську інспекцію (1882), обов'язки якої постійно розширювалися й полягали в контролі за влаштуванням шкільного навчання дітей на ф-ках, дотриманням закону про заборону праці в нічну зміну для дітей і жінок. Запроваджено низку покарань за підбурювання та участь у страйках.

У питанні нац. політики О. III дотримувався старої, миколаївської охоронної формули "самодержавство, православ'я, народність", переорієнтувавши її на захист на надбаних імперією територіях суверенних прав монархії та рос. народу. Під впливом К.Побєдоносцева зросла роль правосл. церкви, яка остаточно поглиналася держ. системою, що пронизувала наскрізь церк. орг-цію, з уніфікацією віри – у багатонац. імперії це набувало ознак релігійно-нац. гніту. Віротерпимість, впроваджувана законом від 3 травня 1883, змінювалася систематичним переслідуванням сектантів – пашковців, толстовців, духоборів, зокрема, штундистам 1894 було заборонено збиратися на молитви. У зх. укр. губерніях і в Царстві Польському такі ж заборонні заходи запроваджувалися для унійців, які не визнавали себе православними. Через політику войовничого рос. націоналізму ("Россия для русских") загострилося єврейс. питання. Уперше верховна влада відкрито проголосила принцип етнічної переваги у ставленні до євреїв. У багатьох містечках, зокрема й українських, прокотилася хвиля єврейс. погромів (1881), на які держ. поліція не звертала уваги. Пригнічувалися інородці й іновірці, зокрема ламаїсти (калмики і буряти). "Тимчасовими" правилами від 3 травня 1882 підтверджувалася межа єврейс. осілості, за винятком Ростова-на-Дону й Таганрога (1887), євреям заборонялося набувати й орендувати орні землі. 1891 з Москви і Моск. губернії було виселено бл. 17 тис. євреїв із забороною ремісникам-євреям там оселятися взагалі. З 1887 запроваджена відсоткова норма для прийому євреїв до вищих і середніх навч. закладів. Фактично заборонено євреям набувати професії присяжних повірених, а полякам – обіймати держ. посади в зх. губерніях і Царстві Польському.

При О. III продовжувалася політика експансії імперії на сх. із тенденцією до централізації управлінських процесів у набутих землях та включення їх до заг. адм. держ. системи. На Кавказі ліквідовано намісництво (1882), у Сибіру – Західносибірське (1882) й Середній Азії – Оренбурзьке (1881) генерал-губернаторства. Вжиті кардинальні заходи з русифікації в масштабах всієї імперії, зокрема, в прибалт. губерніях поширено суд. реформу із запровадженням рос. мови в діловодство. О. III схвалив висновки наради 8 жовтня 1881 про дотримання Емського акта 1876 щодо заборони і переслідування укр. мови.

Зовн. політика в період правління О. III окреслювалася рішенням Берлінського конгресу 1878, який підсумував наслідки російсько-турец. війни 1877–78. Становище ускладнювалося через загрозу військ. протистояння з Великою Британією у зв'язку з підкоренням Росією середньоазіат. володінь, а також з Австро-Угорщиною, яка протидіяла посиленню рос. впливу на Балканському п-ові, особливо після утворення великої слов'ян. д-ви – Болгарії. Зближення з Францією і створення франко-рос. союзу (1891–93) сприяло встановленню тривалого миру в Європі, через що О. III отримав ім'я "Царя-Миротворця".

О. III бував у Києві, відвідував Києво-Печерську лавру та Софійський собор.

П. у Лівадії, похований у Петропавловській фортеці.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Александр III (1845–1894): Его личность, интимная жизнь и правление. М., 1991
  2. Российские самодержцы (1801–1917). М., 1993
  3. Власть и реформы: От самодержавной к советской России. СПб., 1996
  4. Твардовская В.А. Царствование Александра III. В кн.: Русский консерватизм ХIХ столетия: Идеология и практика. М., 2000
  5. Уортман Р.С. Сценарии власти: Мифы и церемонии русской монархии, т. 2: От Александра II до отречения Николая II. М., 2004
  6. Балязин В.Н. Николай I, его сын Александр II, его внук Александр III. М., 2007.

Посилання:
  • АБАЗА ОЛЕКСАНДР АГЕЙОВИЧ
  • АКЦИЗ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС 1878 Р.
  • БУНГЕ МИКОЛА ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ДРАГОМИРОВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ДУХОБОРИ, ДУХОБОРЦІ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ГУБЕРНАТОР
  • ІНОРОДЦІ
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • ЛІВАДІЯ
  • МІСЬКА ДУМА
  • МІСЬКА РЕФОРМА 1870
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • МОСКВА
  • МИКОЛА II
  • МИТНИЙ ТАРИФ
  • МИТО
  • НАРОДНИКИ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ
  • ОБРОК
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПЕТРОПАВЛОВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • ПРОТЕКЦІОНІЗМ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878
  • РУБЛЬ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СОЛОВЙОВ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • ЦАР
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ВІЙСЬКОВІ РЕФОРМИ 60-70-Х РР. ХІХ СТ.
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ
  • ВИШНЕГРАДСЬКИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЗЕМСЬКА РЕФОРМА 1864
  • ЗЕМСЬКІ УПРАВИ
  • ЗЕМСЬКИЙ ДІЛЬНИЧНИЙ НАЧАЛЬНИК
  • ЗЕМСТВА

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗА ОЛЕКСАНДР АГЕЙОВИЧ
  • ДРУЖКІВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД
  • ДВОРЯНСЬКІ БАНКИ
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • ФОРОС , МІСТО АРК
  • ГОВОРУХІН ОРЕСТ МАКАРОВИЧ
  • ГУБЕРНАТОР
  • ГУРКО ЙОСИП ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • КАМ'ЯНИЙ БРІД
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КИБАЛЬЧИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛЕБЕДИНЦЕВ ПЕТРО ГАВРИЛОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • МАРТОСИ
  • МАСАНДРА
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МИКОЛА II
  • НАРОДНА ВОЛЯ
  • НОВА ПРАГА
  • ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПІЛСУДСЬКИЙ ЮЗЕФ-КЛЕМЕНС
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • РОСІЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • СУДОВО-АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА 1889
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • УЗБЕКИСТАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)