МАНУЇЛЬСЬКИЙ Дмитро Захарович (21.09 (03.10).1883, с. Святець Кременецького повіту Волин. губернії, нині Теофіпольського р-ну Хмельницької обл. – 22.02.1959, м. Київ) – партійний та державний діяч. Акад. АН УРСР (1945). 1895–1903 навчався у Острозькій гімназії, 1903–06 – на іст.-філол. фак-ті Петербурзького ун-ту. Один із керівників Кронштадтського, потім Свеаборзького збройних повстань 1906 р., після поразки яких заарештований і засуджений до 5 років заслання в Якутській губ., однак невдовзі втік із в’язниці. 1907 – член київського комітету РДСРП. 1907 емігрував до Франції. 1907–10 навчався на юридич. фак-ті Сорбонського ун-ту. 1912–13 нелегально працював у Москві та Петербурзі, потім знову емігрував, проживав у Франції та Швейцарії. У травні 1917 повернувся до Росії, до серпня примикав до «міжрайоців». З грудня 1917 – член колегії Наркомпроду РРФСР, з 1918 – член Тимчасового Бюро ЦК КП(б)У, член Всеукрревкому, 1920–21 – член мирної делегації на переговорах з Польщею, 1920–21 – нарком земельних справ УСРР. 1920–23 – член політбюро ЦК КП(б)У, перший секретар ЦК КП(б)У, редактор газети «Комуніст». 1923–52 – член ЦК РКП(б). З 1922 працював в Комінтерні: 1923–28 – член президії виконкому Комінтерну, 1928–43 – секретар виконкому Комінтерну, Голова делегації ВКП(б) в Комінтерні. 1943–44 працював у ЦК ВКП(б) і Гол. політ. управлінні Радянської армії. У липні 1944 призначений заст. голови Раднаркому УРСР (з 1946 – Ради міністрів, займав посаду до 1953) і народним комісаром (з 1946 – міністром, до 1952) закордонних справ УРСР. Очолював українську делегацію на міжнародній конференції у Сан-Франциско у квітні 1945, яка оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. 1948–49 – Голова Ради Безпеки ООН. 1944–52 – член політбюро ЦК КП(б)У. З його ініціативи в Київ. держ. ун-ті відкрито фак-т міжнародних відносин та розгорнуто широкомасштабну кампанію боротьби проти «українського буржуазного націоналізму». Проф., д. і. н. (1939, без захисту дисертації). 1945–48 – с. н. с. Ін-ту історії України АН УРСР, 1953–59 – член вченої ради Ін-ту. 1972 засновано премію Премію ім. Д. З. Мануїльського АН УРСР. Автор праць з питань стратегії і тактики міжнарод. робітничого і комуністичного руху. Нагороджений 3 орденами Леніна та ін. нагородами.

Основні праці:
.
Ленін і Сталін про завдання вивчення історії радянського суспільства // Наукові записки Інституту історії України АН УРСР. – Т. 3. – К., 1950..

Література:
EoU. – Vol. ІІІ. – 1993..
Антонюк Д. І. Д. З. Мануїльський як історик: До 100-річчя з дня народження // УІЖ. – 1983. – № 10..
Суярко Л. О. Дмитро Захарович Мануїльський. – К., 1979..
РЕІУ. – Т. 3. – К., 1971..
Зав’ялов Б. М. Дмитро Захарович Мануїльський. – К., 1967..
ЕУ. – Словникова частина. – Т. 4. – 1962..